Святитель Василій Великий

Святий Василій Великий народився близько 330 року в місті Кесарії Кападокійської (Мала Азія), в благочестивій християнській сім’ї Василя та Емілії. Батько святителя був адвокатом і викладачем риторики. У сім’ї було десять дітей, з яких п’ять зараховані Церквою до лику святих: сам святитель Василь, його старша сестра преподобна Макріна († 380), брат Григорій, єпископ Ніський († 385), брат Петро, ​​єпископ Севастійский († IV) і молодша сестра — праведна Феозва, дияконеса († 385). До лику святих зарахована також і мати святителя праведна Емілія († IV).

Початкову освіту святий Василь отримав під керівництвом своїх батьків і бабусі Макріни, високоосвіченої християнки, яка в молоді роки чула настанови святителя Григорія Чудотворця, єпископа Неокесарійського († бл. 266-270).

Після смерті батька святитель Василь вирушив для подальшої освіти до Константинополя, а потім в Афіни. Тут він пробув близько п’яти років, досконало вивчивши різноманітні науки — риторику і філософію, астрономію і математику, фізику і медицину. Святий Григорій Богослов († 389) також навчався в той час в Афінах; між ними встановилася тісна дружба, яка тривала все життя. Згодом Григорій Богослов, згадуючи ті роки, писав, що в Афінах їм відомі були тільки дві дороги — одна до церкви, а інша — в університет.

Після повернення до Кесарії Василь присвятив себе світським справам, але вплив його благочестивої сестри Макріна (майбутньої ігумені) змусило його вести більш аскетичне життя і врешті-решт, разом з кількома товаришами, покинути міську суєту і оселитися на сімейних землях в Понте, де всі вони склали подобу чернечої спільноти. В 357 році Василь пустився в тривалу подорож по коптським монастирям. Відчуваючи покликання до духовного життя, він вирішив відправитися туди, де процвітало подвижництво. З цією метою святитель здійснив подорож до Єгипту, Сирії та Палестини, а в 360 році супроводжував кападокійських єпископів на синод до Константинополя.

У Єгипті святий Василій провів цілий рік біля архимандрита Порфирія, вивчаючи богословські твори святих отців. Згодом він відвідав преподобного Пахомія, преподобних Макарія Старшого і Макарія Олександрійського, Пафнутія, Павла та інших великих подвижників. Після цього святий Василій подався в паломництво до Єрусалиму, щоб вклонитися святим місцям земного життя Спасителя.

На зворотному шляху святитель Василій деякий час перебував в Антіохії, де в 362 році був висвячений у сан диякона єпископом Мелетієм.

У Кесарії святий Василій проводив суворе чернече життя. У 364 році він був висвячений у сан пресвітера єпископом Кесарійським Євсевієм. Виконуючи своє служіння, ревно проповідував і невпинно дбав про потреби своєї пастви, завдяки чому здобув високу повагу і любов. Єпископ Євсевій, по людській немочі, перейнявся заздрістю до нього і почав виявляти свою неприхильність. Щоб не виникло будь-якої суперечки, святий Василій пішов на Понтійську пустелю (південний берег Чорного моря), де оселився недалеко від монастиря, заснованого його матір’ю і старшою сестрою. Тут святий Василій трудився в аскетичних подвигах разом зі своїм другом святим Григорієм Богословом. Керуючись Священним Писанням, вони написали статути чернечого життя, прийняті згодом християнськими монастирями.

Після смерті імператора Костянтина Великого, за його сина Констанція (337-361), аріанське псевдовчення, засуджене на 1-му Вселенському Соборі в 325 році, стало знову поширюватися, а особливо посилилося при імператорі Валенті (364-378), прихильника аріан. Для святих Василія Великого та Григорія Богослова настав час, коли Господь закликав їх з молитовного усамітнення у світ для боротьби з єресю. Святий Григорій повернувся в Назіанзін, а святий Василій — до Кесарії, послухавши письмове прохання про примирення єпископа Євсевія Кесарійського (автора знаменитої «Церковної історії»), який помирає на руках у святого Василя Великого, благословивши його бути своїм наступником.

Незабаром святий Василій був обраний Собором єпископів на Кесарійський кафедру (370 р.). У тяжкий для Церкви час він проявив себе як полум’яний захисник Православної віри, захищаючи її від єресей своїми словами і посланнями. Особливо слід відзначити три його книги проти аріанського псевдовчителя Евномія, в яких святитель вчив про Божество Святого Духа і єдність Його природи з Отцем і Сином.

У безперестанних подвигах посту і молитви, святитель Василій здобував у Господа дар прозорливості і чудотворення. Одного разу, під час молебню перед іконою Пресвятої Богородиці та великомученика Меркурія (III ст.), Святитель Василій отримав одкровення про загибель імператора Юліана Відступника (361-363), який намагався знову повернути язичництво. Святитель побачив, як зображення великомученика Меркурія зникло, а коли знову з’явилося на іконі, спис великомученика було залите кров’ю. У цей самий час Юліан Відступник був заколений списом і загинув на Перській війні.

Коли імператор Валент (361-378) віддав в Нікеї православну церкву аріанам, святитель Василь запропонував вдатися до Божого суду: передати церкву тій стороні (православним або аріанам), з чиєї молитви відкриються її замкнені двері.

Три дні і три ночі молилися аріани, але все було марно. Після цього до церкви підійшов Василій з православним кліром і народом, і по молитві святителя двері храму розкрилися.

Відомо багато випадків чудесних зцілень, здійснених святителем Василієм Великим. Його сила молитви була настільки велика, що він сміливо міг випросити у Господа прощення грішникові, який відрікся від Христа, привівши його до щирого покаяння. За молитвами святителя отримували прощення і звільнялися від своїх гріхів зневірені порятунком грішники. Так, наприклад, якась знатна жінка, соромлячись своїх блудних гріхів, записала їх і віддала запечатаний сувій святителю Василю. Святитель всю ніч молився про порятунок цієї грішниці. Вранці він віддав їй нерозпечатаний сувій, в якому всі гріхи виявилися ізглаженнимі, крім одного страшного гріха. Святитель порадив жінці йти в пустелю до преподобного Єфрема Сирин. Проте преподобний, особисто знав і глибоко поважав святого Василя, відіслав каявшуюся грішницю назад, сказавши, що лише святитель Василь сильний випросити їй у Господа повне прощення. Повернувшись до Кесарії, жінка зустріла похоронна процесія з труною святителя Василя. У глибокій скорботі вона з плачем упала на землю, кинувши сувій на труну святителя. Один з кліриків, бажаючи подивитися, що було написано в свиті, взяв його і, розгорнувши, побачив чистий аркуш; так був зітру останній гріх жінки по молитві святителя Василя, зробленої ним посмертно.

Перебуваючи на смертному ложі, святитель навернув до Христа свого лікаря юдея Йосипа, який був упевнений, що святитель не зможе дожити до ранку, і сказав, що в іншому випадку увірує в Христа і прийме хрещення. Святитель попросив у Господа сили перед своєю смертю.

Минула ніч і на подив Йосипа, святитель Василь не тільки не помер, але, вставши, прийшов в храм, сам зробив таїнство хрещення над Йосипом, відслужив Божественну Літургію, запричащавши Йосипа, дав йому повчання, а потім, попрощавшись з усіма, із молитвою відійшов до Господа у вічність, не виходячи із храму.

На поховання святителя Василія Великого зібралися не тільки християни, але язичники та юдеї. Прибув проводити свого друга святитель Григорій Богослов, якого Василій, незадовго до своєї смерті, благословив прийняти Константинопольську кафедру.

За своє коротке життя († 379) святитель Василій залишив нам безліч богословських праць: дев’ять бесід на Шестоднев, 16 бесід на різні псалми, п’ять книг на захист православного вчення про Святу Трійцю, 24 бесіди на різні богословські теми, сім аскетичних трактатів; правила чернечі; статут подвижництву; дві книги про Хрещення; книгу про Святого Духа, кілька проповідей та 366 листів різним особам.

Святитель Амфілохій, єпископ Іконійський († 394), у своєму надгробному слові про святителя Василій сказав: «Він для християн завжди був і буде рятівним вчителем».

За свої заслуги перед Церквою святитель Василій названий Великим і прославляється, як «слава і краса Церкви», «світило і око всесвіту», «вчитель догматів», «палата вченості». Святитель Василій Великий є небесним покровителем просвітителя Руської Землі — святого рівноапостольного великого князя Володимира, названого у хрещенні Василієм. Святий Володимир глибоко шанував свого Ангела і на честь його побудував на Русі кілька храмів. Святитель Василій Великий, поряд зі святителем Миколаєм Чудотворцем, здавна особливо були почитаними українським віруючим народом.