Чому ми маємо повернути Бога у суспільне життя?

Чому ми маємо повернути Бога у суспільне життя?
Січень 23 09:59 2015 коментарів 1138 переглядів

У дочки Біллі Ґрегема, відомого проповідника, на Американському національному телебаченні взяли інтерв’ю, і, торкаючись питання тероризму, журналістка запитала: "Як міг Бог дозволити, щоб таке сталося?" Енні дала надзвичайно глибоку і проникливу відповідь.

Я переконана, що Бог сумує так само, як і ми, проте ми впродовж багатьох років казали Йому забиратися з наших шкіл, забиратися з нашого уряду, забиратися з нашого життя. І будучи джентльменом (ким Він і є), Він тихо відійшов убік. Як тепер ми можемо очікувати, що Бог дасть нам Своє благословення й захистить нас, коли ми вимагали, щоб Він зоставив нас у спокої ?..

Почнімо з того, що коли атеїстка Медлін Мюррей О’Харе поскаржилася, що вона більше не хоче, щоб у школі молилися, ми сказали: добре, хай буде так.

Тоді хтось сказав, що було б краще не читати Біблії в школі – Біблії, в якій сказано, що ми не повинні убивати, не повинні красти, а повинні любити свого ближнього, як самого себе. І ми сказали: добре, хай буде так.

Тоді д-р Бенджамін Спок сказав, що ми не повинні карати наших дітей, коли вони неправильно себе поводять, оскільки це може спотворити їхні маленькі особистості й деформувати їхню самооцінку (син д-ра Спока покінчив життя самогубством).

Тоді хтось сказав, що було б краще, якби вчителі й директори шкіл не бралися за дисциплінування наших дітей, коли ті бешкетують. І шкільні адміністратори сказали, що ніхто з учительського колективу школи не сміє торкнутися учня, коли той бешкетує, оскільки ми не хочемо, щоб наша школа ославилася, і звичайно ж не хочемо, щоб нас потягли до суду (погодьмося, що є велика різниця між дисциплінуванням учня й сексуальними дотиканнями, побиттям, приниженням, рукоприкладством тощо). І ми сказали: добре, хай буде так.

Тоді хтось сказав, хай наші доньки роблять аборти, якщо вони цього хочуть, і їм навіть не треба казати про це своїм батькам. І ми сказали: добре, хай буде так.

Тоді хтось із мудрих членів шкільної управи сказав, що оскільки хлопці є хлопцями й однаково це робитимуть, дамо нашим синам стільки презервативів, скільки вони хочуть, так щоб вони мали стільки приємності, скільки собі побажають, а ми не повинні говорити їхнім батькам, що вони приносять їх у школу. І ми сказали: добре, хай буде так.

Тоді хтось із наших високих виборних чиновників сказав, що це не має значення, що ми робимо в приватних умовах, якщо ми виконуємо нашу роботу. І, погоджуючись із ним, ми сказали, що нас не обходить, що саме робить приватно будь-хто – навіть Президент – якщо він справляється зі своєю роботою й економіка розвивається справно.

Тоді хтось сказав: давайте будемо друкувати журнали зі знімками голих жінок і назвемо це корисним і практичним визнанням краси жіночого тіла. І ми сказали: добре, хай буде так.

Згодом хтось розвинув це визнання далі й опублікував знімки голих дітей, а тоді ще й удоступнив їх в Інтернеті. І ми сказали: вони мають право на свободу слова, а тому добре, хай буде так.

І тоді працівники індустрії розваг сказали: давайте створювати телешоу й фільми, які сприятимуть богохульству, насильству й протизаконним статевим стосункам; давайте записувати музику, що заохочує зґвалтування, наркотики, вбивства, самогубства й сатанинські теми. І ми сказали, що це тільки розваги, які не мають шкідливого впливу, і взагалі ніхто не бере їх серйозно, так що продовжуйте й далі.

А тепер ми запитуємо себе, чому наші діти не мають совісті, чому не можуть відрізнити добро від зла, чому їм так просто убити незнайомого перехожого, свого товариша, а то й себе самих. Можливо, якщо ми поміркуємо над цим достатньо довго й глибоко, то ми зможемо зрозуміти. Я гадаю, тут ми маємо справу з правилом "Ми пожинаємо те, що посіяли".

Запитання: "Милосердний Боже! Чому Ти не врятував маленьку дівчинку, вбиту в її класі? Щиро, Стурбований учень…"

І відповідь: "Дорогий Стурбований учню! Справа в тім, що Мені не дозволено заходити до школи. Щиро, Господь…".

Кумедно, як просто людям викинути Бога на смітник, а тоді дивуватися, чому світ котиться в пекло. Кумедно, як ми віримо в те, що пишуть газети, але ставимо під сумнів те, що написано в Біблії. Кумедно, як кожен хоче потрапити до неба, за умови що йому не треба буде вірити в те, що каже Біблія, думати, говорити чи робити, як вона радить. Кумедно, як хтось може говорити "Я вірю в Бога", однак і далі служити сатані, який, до речі, теж “вірить” у Бога. Кумедно, як поспішаємо ми судити когось, та не судити самих себе. Кумедно, як радо ми посилаємо електронною поштою тисячі "жартів", від чого вони поширюються, мов бенгальський вогонь, однак коли ви почнете розсилати повідомлення, що стосується Господа, люди ще подумають, чи переслати його комусь іще. Кумедно, як легко все непристойне, грубе, вульгарне та брудне передається через кіберпростір, тоді як розмову про Бога не допускають у школи й на робочі місця. Кумедно, як люди можуть бути такими відданими Христові по неділях, але бути невидимими християнами у подальші дні тижня.

 

Смієтеся? Кумедно, що коли ви захочете переслати ці слова своїм колегам, ви не знайдете надто багато адресатів, оскільки ви не знаєте точно, у що вони вірять і що вони подумають про вас, коли отримають цього листа. Кумедно, наскільки більше нас турбує, що про нас подумають люди, ніж те, що подумає про нас Бог. Чи думали ви про все це? Перешліть цього листа, якщо ви відчуваєте, що він цього заслуговує. Якщо ж ні, просто викиньте його …ніхто не знатиме, що ви це зробили. Але якщо ви відкинете ці думки, тоді згодом не починайте знову скаржитися на те, в якому жахливому стані перебуває нинішній світ!