Ікона мовить. Стрітення Господнє
15 лютого християни східного обряду святкують свято Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
З історії свята
Різдвяне коло свят завершується празником Господнього Стрітення, який святкуємо на сороковий день після Христового Різдва. Цей празник своїм змістом тісно пов’язаний з Різдвом Христовим, бо як у Різдві, так і тут Христос при своїм пожертвуванні у святині об’являє нам Свою божественність [6]. Празник Стрітення Господнього належить до дванадцяти найбільших церковних свят [1].
Урочисто Стрітення почали відзначати з кінця V ст., хоча згадки про його святкування у Єрусалимі датовані уже другою половиною IV ст. Першу згадку про святкування празника подає паломниця Етерія у своєму щоденнику, де називає його «40 днем після Богоявлення» (під «Богоявленням» Етерія мала на увазі Різдво, яке явленням Бога людині). Його святкування описує так: «Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму» [1]. У Єрусалимі, де Стрітення Господнє відзначалося вже в ІV ст., святкування проводилися зазвичай вночі – влаштовувалися урочисті процесії зі свічками [5]. З Єрусалима свято Стрітення поширилося на увесь Схід. Відомо, що в цей день промовляли проповіді святителі: Методій Патарський (+312), Кирило Єрусалимський (+360), Григорій Богослов (+389), Амфілохій Іконійський (+394), Григорій Нісський (+400), Йоан Золотоустий (+407).
Незважаючи на раннє формування, свято Стрітення до VI ст. не відправлялося урочисто і тільки за правління імператора Юстиніяна (527-565) набуває особливого значення [3]. При кінці 541 року у Константинополі та його околицях дуже поширилась морова хвороба, яка тривала близько 3-ох місяців. Щодня від неї вмирало від 5 до 10 тисяч людей. Незабаром до цієї біди додався ще й землетрус в Антіохії Сирійській, що також позбавив життя багато людей та завдав значних збитків. В цей час у Константинополі на свято Стрітення відправили торжественне богослужіння за порятунок від страшного лиха. Сталося чудо – біда відступила. В пам’ять цього чудесного визволення було постановлено відправляти литію [4]. Імператор наказав святкувати Стрітення Господнє як великий празник і відзначати його на території всієї імперії [1].
З історії свята також відомо, що творцями літургійних піснеспівів празника Стрітення на Сході були відомі візантійські гимнографи: в VII ст. – святитель Андрій, архиєпископ Критський, у VIII ст. – святитель Козьма Маюмський, преподобний Йоан Дамаскин, святитель Герман, Патріарх Константинопольский, святитель Йосиф Студит, архиєпископ Солунський [3].
Торжественне святкування Стрітення на Сході й Заході почалося не одночасно [4]. В Західній Церкві свято було введено в VІІ ст. У Римі цього дня відбувалася марійна процесія, учасники якої несли запалені свічки [5]. Встановлення святкування Стрітення на Заході приписують папі Галасію, або ж папі Григорію Великому. Є думки, що встановленням цього свята папи хотіли протидіяти святкуванню поганського свята люперкаліїв, яке припадало якраз на лютий [4]. Празник Стрітення на Заході напочатку був Господським і щойно набагато пізніше почав вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників [1].
З X століття в святкуванні Стрітення з’являється обряд благословення свічок, який ще більше підкреслює і збагачує символіку світла, що виражає перемогу над смертю, гріхом і сатаною [5].
Що до нас мовить ікона свята?
Найдавніше зображення празника Стрітення походить з близько 440 року і збережене до наших днів у Римі, в базиліці Санта Марія Маджоре. Існує декілька основних варіантів ікони Стрітення: симетрична – коли в центрі стоять Симеон і Богородиця з дитям, та асиметрична – коли в центрі розташовані фігури Богородиці, Йосифа та Анни, які йдуть до храму з дитям [2].
У Симеона, а часом і у Марії покриті руки – бо ж доторкнутися святині можна тільки з покритими руками. Він приймає Новий Завіт, приймає Ісуса. Відтак, Дитя передають старцю над жертовним кіотом у храмі, що означає жертовну місію життя Ісуса. Цікаво, що зображають вже саме християнський престол, а не жертовник Єрусалимського храму, який усе ж видніється на задньому тлі зображення. Християнський престол інколи можна відрізнити за багряним балдахіном, який використовували у візантійській традиції як символ Нового Завіту, або ж можна побачити Євангеліє, яке є незмінним атрибутом престолу й донині. Часом краєчок балдахіна відгорнутий, що теж свідчить про добу Нового Завіту, яка привідкрила вхід до Слова Істини та дозволила звичайним людям так само входити до святилища, як і старозавітнім левітам і священникам. Сходи, на яких стоїть Симеон, теж мають свій особливий сенс – вони збереглися і в сучасних храмах, адже святилище, де стоїть престол, де здійснюється Таїнство Євхаристії, теж вище від загальної площі храму, бодай на одну сходинку. Бо ж Царство Господа горішнє, а життя мирське – земне [2].
Спас може бути і на руках Богородиці, і на руках Симеона. Найбільш символічний апофеоз – коли зображують Марію, яка ще не віддала дитя, і Симеона, який вже майже прийняв його у свої руки. Ісус являється людству як видимий зв’язок, що поєднує Старий і Новий Завіти. Окрім того, рідна мати віддає свого первістка на жертву людства, уособленням якого є і Симеон зі своїм стражданням-терпінням від власних гріхів [2].
Після років іконоборства образ Стрітення набув більш-менш сталих рис: Бородиця з дитям, за нею Йосиф та Анна йдуть до сходів храму, де їх уже чекає Симеон. Хоч цей варіант ікони вважається більш поширеним, та вищезгадані символічні образи не втратили своєї популярності, а навпаки – своєю рідкістю і незвичністю ще більше привертають увагу до таїни свята Стрітення. У давньоруській традиції іконопису з’являються варіанти іконографії Стрітення з клеймами, на яких зображають події, що передували цьому знаменню та що відбулися після нього. Наприклад, змальовують пророка Ісаю, який передвіщав Стрітення: ангела, який оповів Симеону про майбутню зустріч зі Спасом (Лк. 2:26). Також на одному з клеймів зображують ангела, який явився Марії з хрестом і всіма предметами страстей Божих, сповіщаючи про страждання Ісуса. Внизу можна побачити праведників, які виходять з предвічного аду після Воскресіння Христа. Зверху ікони зустрічаються неканонічні образи або Трійці, або Бога-Отця [2].
Звернувши увагу на постать праведного старця Симеона, можемо впевнено ствердити, що для нього Стрітення мало особливо важливе значення. Євангелист Лука пише: «А був в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон; чоловік той праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа. Він прийшов ведений Духом у храм. І як батьки вносили дитя-Ісуса, щоб учинити над ним за законним звичаєм, він узяв Його на руки, благословив Бога й мовив: “Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння, що Ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу Твого люду – Ізраїля”» (Лк. 2, 25-32). Зараз так звану молитву Симеона читають кожної Вечірньої служби як згадку про довготерпіння і спасіння, що за ним слідує [2].
Чому ж старець змушений був так довго чекати цієї зустрічі? Симеон, перекладаючи пророка Ісаю з арамейської на грецьку, засумнівався у словах «Діва зачне…» (не повірив, що дитя може народитися від незайманої) і хотів у перекладі
виправити «Діва» на «Дружина», тоді ж Божий посланець явився йому і сказав, що старець не помре, поки не побачить зачатого від Діви на власні очі. Спокуса щодо «поправлення» Священного Писання дуже актуальна і повчальна дотепер. Симеон пізнав Бога-Сина ще безмовним дитям. Тобто праведнику вже не потрібно було особливо чути слово Боже і сумніватися в ньому, як він засумнівався у Писанні. Він просто повірив, навіть у безмовності. У цьому теж символіка ікони, оскільки праведних, та й усіх осіб Святого Письма, завжди зображують із щільно затуленими вустами, що символізує мовчання і смиренність, в яких і є мудрість Божа. Отже, Симеон за стільки років очікування перебував уже в такому стані богонатхненності, що повірив за допомогою одного лиш Духа Святого, що бачить перед собою Спасителя. Тому тут важливо наголосити, що ікона Стрітення – це не просто гарне символічне зображення сюжету з Євангелія, але прямий символ стрітення душі з Богом, душі грішної, душі, що мала сумніви, душі, яка навчилася чекати, терпіти, мовчати та смирятися. Інколи Симеона можуть зображати до пояса на знак того, що він був з тих, хто «прийняв Господа», тобто увірував. Також старець показаний похилим не тільки тому, що йому минало третє століття, але перш за все тому, що він схиляється перед Святинею, що врешті дарувала йому очікувану повноту життя [2].
За Марією зображують Йосифа з голубами, яких Богородиця мала принести у жертву за народження дитини. За старозавітною традицією за народження хлопчика ізраїльська жінка мала б приносити на всепалення однорічне ягня та голуба на відпущення гріхів, та якщо родина була бідною, то дозволялося пожертвувати тільки два голуби (Лев. 12, 1-4; 6-8). Отже, читаємо в іконі ці два голуби як нагадування про бідну сім’ю, в якій народився Спаситель [2].
Наступною зображуваною на іконі особою є Анна – праведна жінка, яка служила Творцеві постом та молитвою і жила при храмі Єрусалимському. На іконах вона зображується не тільки тому, що впізнала Христа у дитяті, але й на знак того, що своїм способом життя вона заслужила на зустріч з Господом. Зазвичай Анна стоїть з сувоєм, адже вона впізнала пророка і була пророчицею, що сповіщала прихід Христа. Цікаво зауважити, що ім’я Анна означає також «благодать», тобто благодать сповіщала про Спасіння. Анна може стояти як зі сторони Симеона, так і зі сторони Марії [2].
Особливістю ікони Стрітення є наявність багатьох варіантів зображення події празника, кожен з яких несе потужне символічне навантаження, як і сама подія зустрічі Старого та Нового Завітів. В Україні найдавнішим зразком ікони Стрітення вважають ікону ХІІ століття у Кирилівській церкві в Києві. Окрему ікону стрітення в храмі можна зустріти доволі рідко, окрім тих випадків, коли образ є храмовим, тобто якщо церква носить ім’я Стрітення. Зазвичай Стрітення малюють у празничному ряді іконостасу [2].
Джерела:
1.https://risu.ua/15-lyutogo-stritennya-gospodnye-za-yulianskim-kalendarem_n126052
2. https://risu.ua/ikonografiya-stritennya-gospodnogo_n73004
3. https://risu.ua/stritennya-gospodnye_n54573
4. https://ifds.org.ua/novyny/seminariia/4641-praznyk-stritennia.html
5. https://caritas-sde.org/svjato-stritennja-jak-simvol-nashoi-zustrichi-z-bogom/
6. https://sobor.ugcc.church/meeting-2020-02-15/
Стаття: бр. Вадим Поліщук, IV курс