Ікона мовить. Свв. трьох святителів
12 лютого християни східного обряду святкують свято свв. трьох святителів, великих архієреїв, Василія Великого, Григорія Богослова та Йоана Золотоустого
З історії свята
Три святителі: Василій Великий, Григорій Богослов та Йоан Золотоустий проповідували у IV-V ст., в часі перетину двох культур – античної та візантійскої, тож знаходилися вони в центрі великих світоглядних змін, що відбувалися на території всієї Римської імперії[2]. В той час вже діяли укази про закриття язичницьких капищ та заборони жертвоприношень, але відразу ж за огорожею Церкви починалося попереднє життя: все ще діяли язичницькі храми, навчали язичницькі вчителі. Натомість в храмах, святителі вияснювали вчення про Святу Трійцю, боролися з єресями, проповідували самовідданість і високу моральність [3]. Отці стали свідками вирішального моменту зіткнення язичницької і християнської традицій, і надходження нової епохи, яка завершила духовні пошуки пізньоантичного суспільства [2]. Саме в цей незвичний та бурхливий час суперечок і дискусій щодо утвердження основних догм віри їм довелося проповідувати та писати. Так ці єпископи опинилися біля витоків нової літературної традиції, шукаючи та наводячи нові поетичні образи. Святий Василій і святий Григорій жили у Кападокії (Мала Азія), були близькими друзями, а святий Йоан Златоустий походив з Антіохії і був молодшим за них на 20 років, проте усіх їх єднала апостольська ревність за святу віру і спасення душ [2]. Богослужбові тексти і молитви Василія Великого та Івана Золотоустого Церква досі використовує в молитовному колі доби. Григорій Богослов послужив теологічними працями, які задавали тон тогочасній риториці та розширювали горизонти богопізнання напротивагу численним єресям, зокрема, аріанству [1]. Життя і твори трьох святителів допомагають зрозуміти, як відбувалася взаємодія античної спадщини з християнською вірою у свідомості інтелектуальної еліти римського суспільства, як закладалися основи єднання віри і розуму, науки, освідченості, що не суперечить справжнїй побожності. Святителі не заперечували світської культури, а закликали вивчати її [3].
Хоч Три Святителі жили в IV ст., їх спільний празник було встановлено лише з XI ст. [2]. Цікавою є історія встановлення свята, коли вшановувати пам’ять трьох святителів почали в один день. Отже, єпископи жили в ІV столітті та були настільки шановані, що незадовго після їхньої смерті, люди відзначали дні пам’яті кожного з них [1]. Та за імператора Олексія Комнина (1081-1118) почався в Константинополі спір про те, котрий з трьох великих єрархів більший [5]. Спір тривав аж поки вкінці ХІ століття єпископи явилися у сні Івану Мавроподу, митрополиту Євхаїтському, який на той час був відомим укладачем пісень, канонів святих [1]. Вони спочатку кожен зокрема, а потім усі троє з’явилися Йоанові, який відзначався мудрістю, знанням, чеснотами, і промовили до нього [4]. Три святителі наголосили, що перед Богом вони рівні, тому задля уникнення суперечок на цьому ґрунті, нехай їхню пам’ять вшановують в один день, уклавши спільні гімни [1]. Єпископ Йоан зробив, як йому доручили Святителі. А через те, що свята Церква вже святкувала в січні пам’ять кожного з них зокрема, то він 1076 року призначив їхній спільний празник на 30 січня. Крім того, він на їхню честь склав проповідь, уклав тропарі, канони і стихири. Наші літописи 1076 року згадують про встановлення цього празника в Греції [4]. У слов’янському місяцеслові це свято з’явилося у ХІV столітті. У той самий час відповідно почали писати ікони Трьох Святителів, посвячувати храми [1].
Що до нас мовить ікона свята?
На іконі зображені три великі мужі Церкви: Василій Великий, Григорій Богослов та Йоан Золотоустий. Написи на іконі містять звеличення Трьох Святителів і дають їм дуже докладні особистісні характеристики. «Великий» – свідчить про велич учителя, вихователя, теоретика; Богослов – про богонатхненність проповідника; Золотоустий – символізує «золото уст» подвижника і мученика, талановитого і блискучого оратора [2].
Іконічні зображення трьох святителів у повний зріст інколи можемо побачити у святительному ряді абсиди храму. Ці постаті не випадково зазвичай знаходяться у святилищі, оскільки їхня присутність ніби довершує єдність між сучасною Церквою та її традицією, вони наче співслужать зі священиком. У більших іконостасах ікони трьох святителів ставили в молільному ряді (деісусі) разом із пустельниками, апостолами, Богородицею, Іваном Хрестителем та ангелами. Деісус вказував не тільки на заступництво небожителів за людей, але й також символізував Парусію, Другий славний Прихід Христа та Судний час, де Господь у присутності праведників судитиме живих і мертвих. У XVI столітті Василія Великого, Івана Золотоустого та Григорія Богослова могли зображати на дияконських вратах. А грецька традиція зберегла постаті цих святих на царських вратах. В українському іконописі цей тип можна зустріти дуже рідко [1].
Цікавими та неординарними є постаті трьох святителів у іконі Покрови Пресвятої Богородиці. Такі зразки були особливо поширені в народній іконі заходу України на склі. Цей вид народного мистецтва вирізняється неординарністю композиції, тому не дивно, що шанованих святих малювали поруч зі сценами Розп’яття чи Успіння Богородиці. Осібні ікони трьох святителів були або хатніми та іменними, або намісними іконами в храмах, посвячених цим Отцям Церкви [1].
Якщо говорити про особливості зображення трьох єпископів, то окрім архиєрейського облачення, їх можна відрізнити за формою та довжиною бороди. Святий Василій Великий завжди зображений з найдовшою темною бородою, загостреною на кінці, у св. Григорія Богослова на іконах коротша сива борода, а св. Іван Золотоустий вирізняється темною короткою бородою та молодший виглядом. Важливо зауважити, що єпископи на іконах (особливо, давнішого періоду) будуть мати відмінний одяг від сучасних владик. Наприклад, замість звичного для нас сакосу (єпископський аналог до єрейського фелону, який з’явився пізніше того часу, коли жили три святителі – ХІV століття) буде поліставріон – давній єпископський фелон, який вирізнявся великою кількістю нашитих на нього хрестів. Рідко у давніх іконах на головах владик можна побачити мітри, це буде більше характерно для доби ренесансу та бароко кінця ХVІ століття, а також для українського народного мистецтва. Кожен з єпископів тримає кодекс Євангелія та робить жест благословення правицею. Рідше можна побачити зображення цих святих з посохами, що теж характерно для бароко. У ХІХ столітті можна знайти зразки, де владика, що стоїть посередині (зазвичай Іван Золотоустий), тримає Євхаристійну Чашу. Більше можуть розказати про життя цих святих їхні окремі ікони, де вже є можливість помістити житійні клейма обабіч основної постаті. Втім, такі ікони у меншості, оскільки храмів, посвячених комусь одному з цих єпископів, є не багато, особливо – в Україні. Найчастіше можна знайти храми парафіяльні чи монастирські, посвячені св. Василію Великому. Саме цей святий має на відміну від двох інших унікальний символ, який рідко, але можна побачити в клеймах ікони, — це вогненний стовп. З цією ознакою пов’язана історія про Єфрема Сирина (Сирійського). Передання каже, що одного разу він зайшов до церкви в Кесарії, де проповідував Василій Великий, та побачив білого голуба при його рамені. Тоді Єфрем сказав: «Великий, Ти, Боже у своїй правді. Василій – це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух» [1].
Джерела:
1. https://risu.ua/ikonografiya-troh-svyatiteliv-bogoslovska-ta-liturgiyna-lyudska-triycya_n89176
2. https://risu.ua/praznik-troh-svyatiteliv_n54491
3. https://ktds.org.ua/sobor-troxsvyatitelv/
4. https://dyvensvit.org/top/1020026/
5. http://ugcc.if.ua/novyny/4458-praznyk-trokh-sviatyteliv-svv-vel-arkhyiereiv-vasyliia-velykoho-hryhoriia-bohoslova-i-yoana-zolotoustoho.html
Стаття: бр.Вадим Поліщук, IV курс