Ікона мовить. Богоявлення Господнє

Ікона мовить. Богоявлення Господнє
Січень 19 16:37 2023 коментарів 205 переглядів

19 січня християни східного обряду святкують Святе Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

З історії свята

Подія Святого Богоявлення докладно описана у канонічних Євангеліях, тож цей празник разом з празниками Пасхи і Зіслання Святого Духа належить у Східній Церкві до найдавніших [6]. Його почали урочисто святкувати від самих початків розвитку Церкви. У ІІ столітті Богоявлення вміщувало у собі чотири, а то і п’ять подій із життя Ісуса Христа: Різдво Христове, поклоніння волхвів, хрещення Ісуса Христа, весілля у Кані Галилейській, а також часто згадували помноження хлібів [1] (готська та мозарабська традиції) [5]. До III століття свято Богоявлення не відділялося від свята Різдва. Народження Бога в тілі, славне Його явлення та Хрещення в Йордані святкувалися спільно. Свідченням цього є літургійна практика Вірменської Апостольської Церкви. Її представники не були присутні на Халкідонському Соборі 451 року, де святкування Різдва було відділене від святкування Богоявлення, тому ця Церква і донині відзначає Різдво і Богоявлення спільно [4]. Давні західні Літургії, такі як іспанська, міланська, галліканська та кельто-aнглійська також свідчать про святкування Різдва, приходу мудреців, Хрещення та весілля в Кані в один день навіть після прийняття Римом 25-го грудня [5]. У ІІІ столітті празник Богоявлення залишається у такому ж форматі, де згадуються перших чотири події [1]. Про нього тоді згадує у своїх творах святий Климент Олександрійський (+ 215) . Про подію Богоявлення у III столітті говорять у богослуженнях святий Іпполит Римський (+235) і святий Григорій Неокесарійський Чудотворець (+ 270) [3]. В III столітті на перше місце виходить свято народження Ісуса Христа. У IV столітті ці празники розділяються [1]. В Апостольських постановах, творі IV століття, про цей празник сказано: «Нехай празнують празник Богоявлення, бо того дня явилося Христове божество, про яке свідчить Отець при хрещенні і Святий Дух у виді голубинім, вказуючи на Христа». В IV ст. в дні празника Богоявлення святий Григорій Богослов, святий Йоан Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Августин та інші Отці Церкви мали гарні духовні науки [3]. З проповіді Григорія Назіанського (330-389) знаємо, що свято це святкували у Каппадокії, а у Йоана Золотоустого (354-407) знаходимо згадку про його присутність в Антіохії. Паломниця Етерія (IV cт.) також згадує про святкування Богоявлення у Єрусалимі [5].

З празником Богоявлення тісно пов’язане Велике або Йорданське Водосвяття. У Східній Церкві є два способи освячення води: Велике і Мале Водосвяття. Мале водосвяття використовують з різних нагод, зокрема в день храмового празника. Велике або Йорданське Водосвяття відбувається два рази в році: в Навечір’я і в день празника Богоявлення. Історики вважають, що перші подібні чини були пов'язані з хрещенням оглашенних. У першому тисячолітті в практиці Східної Церкви було тільки одне Йорданське Водосвяття, а саме в Навечір'я празника. Про це говорять Типікони і старовинні бібліотеки Єрусалима та Константинополя. А від ХІ століття приходить звичай освячення води два рази. Типік Андріївського Скиту на Афоні з ХV століття говорить про два освячення – напередодні і в день свята. Пояснено практику тим, що в Навечір'я водосвяття вважається символом колишнього хрещення оглашених, а водосвяття в день празника уже відбувається в пам'ять про Христове хрещення в ріці Йордані. Від ХІІІ сторіччя чин Водосвяття стає щораз більше наближеним до сьогоднішнього. Впродовж наступних двох століть чин водосвяття набирає сучасного вигляду. Про Йорданське водосвяття на наших землях згадує Іпатський Літопис під 1148 р. і називає його «Водохрищі». Служебник митрополита Кипріяна (+1406) вже подає чин Йорданського Водосвяття, який використовуємо сьогодні [3].

Що до нас мовить ікона свята?

Ікона Богоявлення є однією з перших, що відкрито вказує на Боже умалення, є спогляданням тайни, що розкривається у часі. На іконі свята бачимо, що Христос «здійснює всяку правду» (Мт. 3, 15), тобто виявляє, що приймає дорогу впокорення і поменшання, месіанське помазання від Отця, завдяки чому відбувається перше об’явлення перед людьми Пресвятої Тройці [2].

На іконі свята Христос зображений повністю у воді, яка його не поглинає, але ніби розступається. Такою «неприступністю» можна підкреслити парадокс очищення безгрішного і виключність освячення святого, коли уся сотворена природа змінює свої звичні уклад і суть. Також постать Христа закомпонована зазвичай в руслі ріки таким чином, що лінії берегів і самої ріки утворюють домовину для того, хто через хрещення показує шлях оновлення: смерть у гріхах і нове життя у святості та єдності з Богом. Цей образ є передчуттям зішестя в Ад і покликанням до життя вічного у Воскресінні, життя, а не очікування (за Йоаном Золотоустим та Кирилом Олександрійським). Христос у воді – у земному і понад земне водночас, він однаково у людині і в Бозі. У композиціях деяких ікон свята Богоявлення Христос може стояти на камені, що символізує царський підніжок. Традиційно Ісус Христос має хрещатий німб із підписом з грецької «Сущий» або «Той, хто є» [2].

У Мт. 3, 17 читаємо: «Це Син мій любий, що його я вподобав», – цей голос пролунав під час хрещення. Голос з неба в іконі може передавати Божа десниця, тобто зображення на іконі благословляючої руки, що є візуальною інтерпретацією голосу Бога і його дії в світі [2].

Мт 3, 15: «І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього». Голуб зустрічається в Старому Завіті як провісник примирення з Богом, обітованої землі, виконання обітниць про спасіння роду людського, адже саме голуб приносить Ною гілку живого оливкового дерева після Великого Потопу (Бут. 8, 11) [2].

Відкритий сегмент неба зазвичай поданий у півколі. Якщо коло – це символ досконалості, то півколо – це та частина досконалого небесного богоустрою, яка може бути об’явлена людям на землі. Тут синій колір сегменту позначає нематеріальність, чистоту, божественність. Три промені, що сходять на Ісуса є символом Триєдиного Бога [2].

Як бачимо на іконі, Постава Івана Хрестителя зігнута, із поглядом в небо або на Христа – вказує на те, що на Йордані відбувається не хрещення від Івана персонально, але від Пресвятої Трійці – Отця, Сина і Святого Духа (Йо. 1, 33; Лк. 3, 16; Мт. 3, 11), на це ж вказує часто потрійний промінь світла, що сходить з відкритого сегменту неба. Пустельник із послуху і заради сповнення Писання здійснює таїнство, а в руках має сувій – вказівка на його як пророка та на Старий Завіт, в якому вміщені пророцтва про події в Йордані. Інколи можна побачити, що Іван ніби сувоєм охрещує Христа, інколи ж він хрестить правицею, а лівицею вказує на небо. Як пустельник та аскет він одягнений у волосяницю, але часом на ньому можна побачити хітон (сорочку) та гіматій (плащ), що може свідчити про торжественність події. Волосся скуйовджене, біля його ніг може бути дерево із сокирою при корені, що вказує і на його вчення про покаяння, і на вчення Христа: якщо яке дерево не дає плоду, то нехай буде зрубане [2].

Зображена на іконі вода є важливим символом, одним із багатьох, який Церква вживає для вираження Євангелія – Бог приходить у світ, бо любить його і хоче його спасти від загибелі і смерті. Щоб пояснити цю спасенну дійсність, святі отці вдаються до витонченої гри метафор: Син Божий, Який скидає із себе одяг і входить у води Йордану показує цим жестом, що Він, ставши людиною, наче «скинув» зі себе пишний одяг божественної слави, для того, аби зодягнути людину в славу, гідність і велич, яка приготована для неї, згідно з Божим задумом. Таким чином освячення води 

означає відкуплення, спасіння матерії як такої і знаменує повернення світові його первісного змісту. Освячуючи воду, Церква прославляє Бога за Його любов до нас і усвідомлює реальність спасіння людини і світу [7]. У Пс. 113, 3.5 читаємо: «Йордан повернувся назад… Що тобі… Йордане, що ти повертався назад?». Зміна течії є зміною «гріховідліку» для людини, кардинальним перезавантаженням життя людини у Бозі з прийняттям хрещення. Йо. 4,14 – за часів потопу вода була символом смерті, а Новий Завіт через хрещення Ісуса Христа перевертає бачення – вода стає джерелом життя. Щоб підсилити емоційний компонент таких разючих для людського розуму подій у іконі іноді можна зустріти алегоричні постаті Йордану, старезного дідугана з глечиком, з якого витікає вода, та Червоного моря – цариці, що теж у страсі відвертає свій погляд. Йордан інколи зображений із рукою, що затуляє вуста, вказуючи на невимовну таємницю Божого об’явлення люду та історії. Похилий вік постаті вказує на давню, тяглу місію і значення цієї ріки в спасінні юдейського народу – місце-орієнтир Обітованої землі, місце боїв і освячення. Червоне море у вигляді цариці наводить алюзію до великого виходу Ізраїля з єгипетської неволі, коли води цього моря розступилися для юдеїв і водночас знищили, за Божою волею, тих, хто переслідував вибраний народ. Іноді ця жінка сидить на дивній тварині, що може нагадувати дельфіна, на якому постать тікає, лякаючись сили таїнства, що відбувається в Йордані. Море зображене в жіночому образі суто з морфологічно-етимологічних міркувань, адже в грецькій мові це слово має жіночій рід.

Окрему увагу варто звернути на зображену тлінну природу в даній іконі, де на фоні гір і досить пустельного пейзажу де-не-де можна уздріти кущики (якщо не звертати увагу на дерево та сокиру при його корені, що стосуються пророцтв Йоана Предтечі). Присутність цих рослин пояснює пророк Ісая: 35, 1-2: «Пустиня і суха земля хай веселиться, нехай радіє степ, що процвітає нарцизом! Хай квітом процвітає і веселиться, нехай радіє радістю і ликує!.. Вони узрять славу Господню, сяйво Бога нашого» [2].

Часто на іконі свята Богоявлення зображено трьох ангелів, що уособлюють усі небесні створіння, які поклоняються Богові. Їхні погляди можуть бути різними, спрямованими в небо чи на Христа. На деяких іконах Ісус ніби відвертається від ангелів у бік Йоана Хрестителя, який символізує все людство. Таким чином ікона вказує на безкінечну любов Бога до людини, який обожествлює людськість, якщо вона готова прийняти Його [2].

Джерела:

  1. https://risu.ua/vladika-venedikt-aleksiychuk-bogoyavlennya-ce-vidhid-vid-ponyattya-hard_n77794
  2. https://risu.ua/ikona-bogoyavlennya-epifaniji-hreshchennya-isusa-hrista-v-yordani_n88542
  3. https://risu.ua/cogodni-bogoyavlennya-svyatkuyut-za-yulianskim-kalendarem_n115163
  4. https://risu.ua/6-sichnya-hristiyani-yaki-zhivut-za-grigorianskim-i-novoyulianskim-kalendarem-vidznachayut-bogoyavlennya-gospodnye_n135536
  5. https://risu.ua/tajinstvo-bogoyavlinnya_n108057
  6. https://risu.ua/bogoyavlennya_n53857 
  7. https://www.ukr-parafia-roma.it/uk/nascosto-115/1065-%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE-%D0%B1%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%8F%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F.htm

Стаття: бр.Вадим Поліщук, IV курс