ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Ікона мовить

Ікона мовить
14 11:19 2023 0 коментарів 82 переглядів

14січня християни східного обряду святкують свято Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

З історії свята

Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імені. Святе Євангеліє про це так говорить: «Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні» (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов’язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання  [1].

Звичай обрізувати дітей чоловічої статі є древньою практикою багатьох народів Сходу. Обрізання звичайно відбувалося у віці дозрівання хлопців і вважалося символом їхньої зрілості. В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама та було символом їхнього союзу з Богом [1].

Празник Обрізання зародився і розвинувся спочатку в Західній Церкві, а потім перейшов до Східної. Латинська Церква первісно називала цей празник Господньою октавою, бо це був восьмий день після Різдва, що випадав якраз на Новий рік. Давні погани вірили у таку прикмету: «Який перший день Нового року, такий буде і цілий рік». Тож, очевидно, того дня справляли різні забави, гульби, пиятику та різного роду карнавали. Чоловіки перебиралися за жінок, а жінки за чоловіків, надягали на себе шкіри звірів. Свята Церква, щоб протидіяти поганським практикам, із настанням Нового року взивала своїх вірних не до радости, а до посту й покути за гріхи поган. Цей піст подекуди тривав навіть три дні. В VI ст., коли під впливом християнської віри поганські святкування поволі пішли в забуття, празник Обрізання набирає радісного характеру. Після Другого Ватиканського Собору празник Обрізання у Латинській Церкві знову отримав свою первісну назву: Октава Доміні, тобто восьмий день після Різдва  [1].

На Сході празник Обрізання став загальним десь у VIII-ІX ст., бо щойно з того часу візантійські календарі подають першого січня празник Обрізання і празник Василія Великого. Святий Андрій Критський (VIII ст. ) має проповідь на празник Обрізання і святого Василія Великого. Східна Церква в цьому празнику властиво відзначає дві події: Христове Обрізання і надання імени Ісус, що означає Спаситель. Тому цей празник у нас зветься також празником Найменування Ісуса Христа [1].

У день празника Обрізання Господнього в нашому народі є звичай «водити Маланку». Серед гурту, що «водить Маланку» (переодягненого у дівчину хлопця) є й коза. Ці традиції не мають жодної спільності зі значенням, яке надає Церква святу, з духовним виміром події, яку відзначають християни, а є лише театральним дійством  [2].

Що до нас мовить ікона свята?

На іконі свята ми бачимо Ісуса Христа, який є подібним до нас у всьому,  але крім гріха і не потребує ніякого очищення, будучи Сином Божим. Проте Він виконує припис, показуючи неухильність Господньому закону та надаючи йому нового значення новозавітнього хрещення [3].

Ікона свята Обрізання промовляє  насамперед про жертву й самовідречення. Кожен християнин мусить практикувати обрізання від своїх похотей та злих намірів. «Ми бо «обрізання», — каже святий апостол Павло, — що духом служимо Богові, що хвалимось у Христі Ісусі, не покладаючись на тіло» (Флп. 3:3) [1].

Також у зображеній на іконі свята події надали Христові ім’я Ісус, що вказує на святість і Його силу. «Вона породить сина, — говорить ангел Господній до Йосифа, – і ти даси йому ім’я Ісус, бо Він спасе народ свій від гріхів їхніх». Також свідчення апостола Павла вказують на велич Його імені: «Тому й Бог винищив Його і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося – на небі, на землі і під землею» (Флп. 2:9-10). Перед вознесінням на небо Ісус дав своїм учням обітницю: «Ім’ям моїм виганятимуть бісів, говоритимуть мовами новими, гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм, на хворих руки будуть класти і добре їм стане».  Ікона свята навчає нас прославляти святе Христове ім’я, йому честь віддавати, його призивати, його з почестю мати на устах, як мали його Божа Мати, святий Йосиф, тисячі й тисячі мучеників та ісповідників, що з тим іменем йшли на муки та смерть. Святе Ім’я Христове – це запорука благословення, вислухання наших молитов, через Нього відбувається прощення наших гріхів, у Ньому сила встояти в спокусах, через Нього наше спасення. Ніколи не сміємо забувати, що називаємось християнами, отже, носимо на собі Христове ім’я. Наш гарний і давній християнський звичай каже нам Христовим іменем вітати один одного  [1].

Джерела:

  1. https://www.lds.lviv.ua/articles/1547475574
  2. https://risu.ua/sogodni-svyato-obrizannya-gospodnogo-i-pamyat-sv-vasiliya-velikogo_n125030
  3. https://risu.ua/praznik-svyatogo-obrizannya-i-svyatogo-vasiliya-velikogo_n26972

Стаття: бр.Вадим Поліщук, IV курс