ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Хосе Казанова: Роздуми про релігію в Україні сьогодні і в майбутньому

Хосе Казанова: Роздуми про релігію в Україні сьогодні і в майбутньому
27 21:30 2022 0 коментарів 513 переглядів

Бажаю поділитися з вами тим, що нещодавно мав за велику честь і радість зустрітися в онлайн форматі з Хосе Казановою – відомим соціологом релігії, професором Джорджтаунського університету, керівником Берклійського Центру релігії, миру та світової політики.

Причиною звернення стало написання курсової роботи з філософії по темі «Хосе Казанова та дискусії про секулярне». Спочатку я сподівався лише на текстові відповіді за цією темою, тому був надзвичайно радий тому, що професор запропонував відео-зустріч. Він радо відповів на питання, які стосувалися насамперед сучасних релігійних тенденцій в Україні у світлі реалій війни між Росією та Україною.

Висловлюю щиру вдячність за допомогу в комунікації з професором пану Володимиру Турчиновському, доктору філософї та декану факультету суспільних наук УКУ, за те, що вислухав пропозицію і допоміг вийти на зв’язок з Хосе Казановою.

Хосе Казанова про релігійний плюралізм в Україні, особливості релігійного шляху.

Цікавими були думки професора щодо релігійного плюралізму в Україні та особливості її релігійного шляху. Україна пройшла шлях від антирелігійного режиму радянського союзу до нової секулярної держави, яка боронить релігійну свободу громадян України і не привілеює жодної релігійної організації. Після розпаду радянського союзу та повалення монополії Російської Православної Церкви, звільнилися від гніту багато історичних національних православних церков, також повстали протестантські групи різних течій, євреї та мусульмани. Жодна церква в Україні не змогла стати єдиною національною, і це стає передумовою для релігійного плюралізму.

Цей історичний момент є дуже подібним до того, що переживали США після незалежності, до ситуації, коли немає жодної монопольної національної церкви. Якщо кожна православна церква в Україні претендує на звання «національної», то це вже не є церкви, але в соціологічному сенсі це «деномінації», які вже не відрізняються від інших релігійних груп.

Саме тому українська модель є унікальною на карті Європи, адже є подібною до американської. Ця подібність є лише типологічною, тому що вона має свій особливий як інституційний, так і конституційний розвиток. Америці притаманний протестантський плюралізм, тоді як в Україні можемо спостерігати розвиток швидше православного плюралізму. Більшість українського населення є православним і саме через велику кількість православних церков виникає православний плюралізм.

Наступне питання стосувалося релігійного майбутнього України в процесі євроінтеграції.

Ми не маємо вже розуміти Європу як той ареал, який провадить ідеологію секуляризму проти релігії. Навпаки, модерна секуляризація, яка притаманна Європі, дає можливість релігійної свободи для кожного громадянина . Український релігійний плюралізм безумовно потребує секулярної держави та секуляризації як процесу. Можна сказати, що релігійні свободи та  релігійний плюралізм в Україні потребують модерної секуляризації.

Наша держава має можливість показати, що вона може бути високо релігійною країною з різними національними церквами, і водночас бути модерною європейською державою. Україна буде мати потенціал для цього втілення, і це більшою мірою залежатиме вже від самих її громадян. Європейський Союз не нав’язує певної релігійної моделі, адже можемо спостерігати також і релігійне різноманіття серед європейських держав через специфічні історичні процеси в кожній з країн.

Роздуми щодо релігії в післявоєнний період

Також професор поділився своїми думками про релігійний стан в Україні в післявоєнний період. Важливим питанням є вирішення конфлікту між Православною Церквою України на чолі з митрополитом Епіфанієм та УПЦ МП, головою якої є митрополит Онуфрій. Звичайно, говорити про певний союз ще зарано, адже обидві церви претендують на гегемонію в православному просторі України.

Хосе Казанова висловлює думку про те, що найгіршою моделлю релігійного розвитку став би процес протекції держави над певною «державною православною церквою України». Це був би вкрай негативний процес для релігійного плюралізму.

Професор зазначає, що саме УГКЦ відіграє і відігравала колосальну роль у протекції релігійного плюралізму в Україні, адже саме в її інтересах є те, щоби не було гегемонної державної православної церкви. УГКЦ є чи не єдина релігійна організація, яка має діалог з багатьма релігійними громадами в Україні.
Символічною подією була інтронізація блаженнішого Святослава Шевчука як Архієпископа Києво-Галицького в новому Київському Патріаршому соборі. На ній були представники від всіх трьох православних церков в Україні: Автокефальної церкви, УПЦ КП і УПЦ МП, які мають такі ж титули. Це був дуже унікальний момент.

Хосе Казанова бачить дві історичні можливості розвитку релігії в Україні:

1)  Втрата унікальної моделі релігійного плюралізму і створення «звичної» європейської моделі, де є так звана одна національна церква і певна релятивна толерантність до меншості.
2)  Збереження  моделі релігійного деномінаціоналізму, де немає привілейованої церкви і всі групи мають рівні права та свободи. 

Всі три історичні національні Церкви в Україні мають можливість навчитися жити як православні церкви-сестри. Звичайно, до таких стосунків та діалогу ще далеко, але саме Україна має можливість показати, що цей процес може існувати. Це був би колосальний вклад для багатьох для екуменічних стосунків як між Римом та Константинолем, так і між Константинополем та Москвою.

Російсько-Українська війна і релігійне питання

Наостанок, професор також поділився своїми думками і щодо питання релігії під час російсько-Української війни. Надзвичайно негативну роль внесла, звичайно, релігійна ідеологія «руського міру», яку пропагує Російська Православна Церква.  Натомість всі інші релігійні групи України розуміють, що їх релігійна свобода напряму залежить від свободи нашої держави, таким чином вони стали патріотично налаштованими.

Наочно бачимо, що всі релігійні групи можуть висилати своїх капеланів на фронт, які відіграють там духовну роль незалежно від конфесії. Українські громадяни з найрізноманітніших релігійних груп допомагають зараз один одному. Війна показала єдність народу, релігійних спільнот навколо спільних принципів та інтересів. Революція гідності стала певною мірою духовною революцією, так само і війна боронить гідність кожної людини в українському суспільстві.

Підсумовуючи все вище сказане, у розмові з професором вдалося окреслити багато аспектів як церковного, так і загально релігійного  життя в Україні. Пан професор висловив багато думок про український релігійний розвиток в різні періоди державної незалежності. Я, в свою чергу, ще раз висловлюю вдячність професору Хосе Казанові за розмову та приділений час для відповідей.

бр. Іван Будник, IV курс