ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

«Любов не завершується тоді, коли є важко». У семінарії відбулись великопосні реколекції

«Любов не завершується тоді, коли є важко». У семінарії відбулись великопосні реколекції
29 10:11 2021 0 коментарів 204 переглядів

О. Іван  прибув до нашої обителі у Княжичах із далекої Бельгії, де він у місті Ґент протягом кількох років здійснює душпастирську діяльність для українців, які там мешкають. Однак, для отця Івана наш семінарійний дім не є чужим, оскільки саме тут він починав своє священниче служіння, будучи префектом з виховної роботи у 2015-16рр. Тоді його завданням у семінарії було виховання братів та нагляд за дисципліною. Цього разу він прибув у семінарії в іншій ролі, а саме ділитись своїм духовним досвідом та роздумами над Словом Божим, уділяти таїнство покаяння та провадити духовні розмови.

Перша наука отця Івана була присвячена Святому Духові. Власне, це Він нас провадить у нашій життєвій мандрівці, допомагає долати невдачі, розчарування та надихає йти за Христом. Власне тому для нас дуже важливо є навчитись відчувати порухи Святого Духа у нашому серці, запрошувати Святого Духа у своє життя та перебувати з Ним постійно у діалозі. Дві наступні зустрічі були зосереджені на темі сповіді. Спершу реколектант зазначив, що для того, щоб прийняти Святого Духа потрібно визнати свою слабкість, а найкращим способом для цього є таїнство покаяння. Він пригадав слухачам, що Бог є надзвичайно терпеливим та милосердним, і як би сильно людина не згрішила, то завжди буде прощеною. І тому не потрібно боятись, знеохочуватись через свої падіння, а принести їх Ісусові на сповіді. Прикладом покаяння для нас є апостол Петро, який відрікся від Ісуса. Під час зустрічі апостола із воскреслим Христом лунає тричі запитання: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?» (Йо. 21,15). Ісус запитує це у Петра, тому що навернення починається не зі страху, а з любові. А Божа любов – безмежна, радикальна, безумовна. Для нас, християн, надважливо отримувати прощення і прощати іншим.

У другому дні реколекцій ми зосередили свою увагу на посланні апостола Павла до Тита. Власне, адресат цього послання був поставлений єпископом на Криті, мешканців якого апостол народів називає «черева ледачі». О. Іван зазначив, що вжите тут слово «ледачий» з грецької мови ще можна перекласти як бездіяльний, незадіяний, неприналежний ні до кого. Подібно ті, хто є в Церкві, є часто не приналежними до Бога. Тому нам самим є необхідно повернути свою приналежність до Бога, що могти сказати: «Бог є мій, а я є Божий». Як це можна зробити? О. Іван виділив три риси, про які пише апостол Павло у посланні до Тита, а саме гостинність, розсудливість, поширення добра. Роздумуючи про гостинність, душпастир із Ґенту пригадав приклад патріарха Авраам, який сам того не знаючи, прийняв до себе на обід  Господа (пор. Бут. 18). Наша гостинність сьогодні – це відкритість на те, що приходить, відбувається. Протилежною до відкритості рисою є закостенілість церковних структур, страх перед новим, невідомим. Окрім того, отець Іван закликав не боятись втратити чогось. Ми, як Тіло Христове, покликані йти за Христом, який пройшов дорогу хреста, очорнення, зневаги. Це також траплятиметься у нашому житті, але нам не варто зосереджуватись на негативі, відступати від обраного шляху, бо «любов не завершується тоді, коли є важко». Навпаки, справжня любов перетриває всі страждання, утиски. А ми як майбутні душпастирі покликані поширювати добро, показувати іншим, що життя з Богом прекрасне. Врешті, єдиний зв'язок, який є у Церкві, - це любов.

В останній день реколекцій ми розважали про те, як йти за Ісусом. Ми роздумували про приклади із Нового Завіту, зокрема як Ісус кликав своїх учнів і вони негайно йшли за Ним, не знаючи, що чекає їх в майбутньому. Отець Іван поділився трьома правилами, які допомагають йому йти за Христом у його священичому служінні: 1) віддати все; 2) не відступати; 3) не шкодувати через зроблений вибір. Врешті, реколектант закликав не боятись виявити свої почуття перед Богом, адже так робив Христос, зокрема це видно на Його молитві у Гетсиманському саду. Висловлюючи свій біль Богові, ми впускаємо Його у ці закутки нашого серця. Ми покликані бути справжніми у нашому духовному житті.

Впродовж цих трьох днів ми мали нагоду не тільки роздумувати над науками, але разом молитись богослужіння, а саме утреню, VI час, Літургію напередосвячуваних дарів. Це дало нам змогу увійти з молитвою у цей Страшний тиждень та пережити з Христом разом Його страждання, щоб разом з Ним увійти у Його воскресіння.

Бр. Ярослав Кузишин,

VI курс