ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Наші очі звернені на Схід: чого навчилися київські семінаристи в Мелітополі?

Наші очі звернені на Схід: чого навчилися київські семінаристи в Мелітополі?
08 21:23 2021 0 коментарів 395 переглядів

Станом на 2021 рік київські семінаристи живуть в глобальному світі. І саме йому вони нестимуть благу вість Христового Євангелія в формах конкретної культури. Отож, з’являється дуже практичний виклик – яке місце Київської традиції у сучасному глобальному селі? Це запитування і є контекстом місії київських семінаристів до Мелітополя, що проходила з 29 грудня по 7 січня цього року. Отож, нижче про 3 плоди, усвідомлені й прорефлексовані братами після цієї поїздки.

Помісність

Сьогодні ми живемо у світі, де поняття спільноти є дуже затемненим. Сучасний обиватель його майже не розуміє. Для нього спільнота – це щось із синонімічного ряду “організація, інституція, установа”. Проте Христова церква самим фактом свого існування показує якісно инший досвід існування людських угруповань. Адже, якщо Церква – це спільнота вірних об’єднаних навколо воскреслого Христа, то спільнотність – це невід’ємний елемент природи Церкви, це її суть і осердя.

З цієї точки зору, цілком логічно випливає, що й сама Церква – це не  абстрактне ідеальне суще, а таїнство, що видимо являється у помісних Церквах, «у якиx і з яких існує одна і єдина Соборна Церква» (LG, 23). Але потрібно сказати більше, сама помісна Церква – це не непорушний моноліт, в якому не має жодного місця для різноманітності дарів і покликань. Це радше сукупність, спільний знаменник кількох менших, локальних традицій. Тому й Київська церква – це спільнота локальних церков, до яких серед инших належить Церква в Мелітополі.

Таким чином, Мелітополь не лише споживає смисли, створені Києвом і Києвською традицією. Він сам продукує смисли, які змінюють, вдосконалюють, переображують традицію матірної Київської церкви. Така взаємодія відбувається через культуру і особливо через культуру релігійну. Очевидно, що зараз ми бачимо лише зародкові форми цього діалогу. Але вони свідчать про майбутнє культурне зростання і поступ. І на цьому шляху ми, як київські семінаристи, не хочемо бути  лише спостерігачами. Ми хочемо бути дійовими особами, брати активну участь у формуванні історії Київської церкви на Мелітопольських землях.

Сопричастя

Найвищим виміром церковної єдності є Пресвята Євхаристія, що творить сопричастя локальних Церков. Виявом цього сопричастя є обмін і управління дарами, що здійснюється в Церкві. Цю ідею влучно висловили наші єпископи під час Синоду у 2019 році:

«Чи може сказати Едмонтонська єпархія до Донецького екзархату – ти мені не потрібний? Чи може заявити Чернівецька єпархія Куритибській митрополії – твої проблеми мене не обходять? Чи може сказати Мельбурнська єпархія до Кримського екзархату – я тебе не знаю?» Таких запитань ми можемо поставити собі, у своєму сумлінні, багато, але на кожне з них повинна бути одна рішуча відповідь «ні».

Так, київські семінаристи послужили місцевій спільноті – відвідали 2 доми милосердя, супроводили своїм співом літургійні богослуження, хрестини, похорони, допомагали в організації душпастирських практик. Але в той же час самі отримали безліч духовних дарів від місцевого люду. Бо спільний досвід одного й того ж євхаристійного Христа, що приноситься “за всіх і за все” творить сопричастя.

Довготривале навчання

Сьогодні все більш очевидним стає те, що неможливо вивчитися один раз впродовж життя, а потім лише використовувати здобуті знання відповідно до ситуації. Великі дані, експоненційне помноження інформації й інструментальний характер знання створюють необхідність довготривалого начання (lifelong learning). Більше того, священною коровою сучасної освіти є компетенції. Тепер нікому не потрібні знання, а радше вміння їх застосувати в конкретних ситуаціях.

Тому успіх священника сьогодні залежить від багатьох складових –  громадянської та соціальної компетенції, здатності спілкуватися з іншими, підтримувати власне здоров'я та контролювати свій емоційний стан, брати участь у культурних заходах, навчатися впродовж життя, критично мислити, бути відкритим на розвиток та інновації. А способом їх осягнення є горизонтальна освіта, що включає широкі можливості до самоосвіти. Тобто мова йде про те, щоб вчитися завжди, усюди й з усього. Хочеш бути добрим священником, ефективним душпастирем? “Прийди і подивися”, як це роблять инші. Бо традиція не виникає ex nihilo, це завжди тяглість і спадкоємність.

Висновок

Щоб відповідати своїй природі, Церква завжди потребує бути зверненою назовні: “Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи” (Мт. 28, 19), –  тобто бути місійною. Водночас, вона мусить постійно піклуватися про відповідність євангельському духу, тобто черпати зі скарбниці своєї традиції. Але як поєднати ці полюси зростання, знає хіба що сам Господь, який приходить зі Сходу. Отож, наші очі звернені на Схід.

Бр. Любомир Дмитришин, ІІІ курс