Ікона мовить. Вознесення Господнє
25 травня християни східного обряду святкують Вознесення Господнє
З історії свята
Cвято Вознесіння Господнього належить до числа дванадцяти найбільших свят у церковному році і безпосередньо пов’язане із святом Воскресіння Ісуса Христа. Святкується воно на сороковий день після Великодня. Згідно із текстами Нового Завіту, Вознесіння Господнє є днем, коли Ісус Христос вознісся на Небо і сів праворуч Отця. Ісус Христос явився своїм учням в Єрусалимі та звелів чекати пришестя Святого Духа. Він піднявся з учнями на гору Єлеонську, де востаннє благословив їх і вознісся на небо [1].
Свідками вознесіння Христа були Богородиця та апостоли, про що докладно розповідається в Євангеліях від Марка та Луки і в Діяннях Святих Апостолів. Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+251), який перараховує християнські празники в 8-ій книзі своєї праці «Проти Цельсія» [1]. Первісна Церква відзначала це свято разом із Зісланням Святого Духа [4]. В IV ст. празник Господнього Вознесіння стає загальнознаним. Історик Сократ називає його всенародним празником. Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями святі Іван Золотоустий, Григорій Ніський, Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. рівноапостольна цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння [1]. Не минуло й століття, як його перетворили на мечеть. Донині ця святиня перебуває в руках мусульман, і лише в день свята Вознесіння Господнього, раз на рік, католики можуть там правити св. Месу. Збереглися дві проповіді св. Лева Великого, Папи (+461), присвячені Вознесінню [4].
Що до нас мовить ікона свята?
Джерелами іконографії Вознесіння є тексти Євангелія та Діянь святих апостолів. Найбільш давні зображення, збережені до нашого часу, датовані V ст. Від початків в іконографії Вознесіння виділяють два типи зображення. Для західного стилю, хоч він і походить з давньоєрусалимської традиції, символічно показано, що Христос ніби постає з гробу, як з овалу, і ступає на схил гори. А Божа десниця підносить Його вгору. Знизу ж стоять жінки-мироносиці. Та згодом цю традицію замінює інша – візантійський тип іконографії, який і дійшов до наших днів. Христос показаний у сяйві слави та в оточенні янголів, а під його покровом, на землі стоять апостоли з Богородицею. Згодом ця ікона починає більш походити на тип Пантократора, Христа Вседержителя. Ця подібність простежується і в тому факті, що спочатку на купольній частині храму писали зазвичай саме Вознесіння, а вже після ХІІІ ст. почали там писати Пантократора. І хоч головним персонажем у Вознесінні, безперечно, є сам Ісус Христос, та все ж усі невидимі лінії на іконі сходяться до Богородиці, яка і є, як ми вже згадували, прообразом Церкви. І з-поміж усіх земних осіб німбом осяяна тільки Богородиця, бо вона «благодатна» (Лк. 1, 28), сповнена ласкою, бо співпричасна до Божого життя. Погляд апостолів спрямований вгору, а Марія єдина, яка дивить попереду себе, ніби символізуючи те, що вона вже бачить перед собою Господа, хоч і від апостолів Його ще закриває хмара (Ді. 1, 9). Зазвичай серед свідків Вознесіння Господа на небеса разом з апостолом Петром зображений і апостол Павло, хоч це і не відповідає тексту Євангелія. Проте таким чином іконописці підкреслюють символічний образ новозавітної єдиної апостольської Церкви, яку також на показано і через Богородицю [2].
На загал, у візантійському типі ікона поділена на дві частини – земну, на якій бачимо одинадцять апостолів та Богородицю посередині; та небесну – на ній зображено Христа в Славі. Зазвичай, Ісус одягнений у золото-багряну або білосніжну одіж та благословляє одною або обома руками. Він сидить у мандорлі, що символізує небесні сфери (інколи бачимо ще й веселку як Його престіл). Найчастіше, мандорлу до небес піднімають два або чотири ангели. Ще два стоять поміж апостолів і пальцями вказують на Христа. Від 17 ст замість круглої мандорли зображали більш реалістичні хмари, більш буквально трактуючи Євангелія. Слід зазначити, що зображення Ісуса в мандорлі і з білосніжним або сяючим золотом одягом ґрунтується на сюжеті Преображення, яке більш детально описує Христа в Славі. На фоні бачимо пагорб, що символізує Оливну гору, яку вважають місцем підняттям Ісуса в небо. На деяких іконах на ній можна бачити відбитки Христових ніг [3].
В іконі свята Вознесіння можна простежити своєрідну динаміку. Сяйво, в якому перебуває Син Божий, ніби обертається за годинниковою стрілкою. «Важчий» ангел, зображений праворуч, у червоному одіянні тримає ніби диск сонця, а інший – ліворуч, у зеленому одязі – «легший». Апостоли так само спостерігають за рухом: ті, що праворуч, – статичні зазвичай, а руки тих, що ліворуч, піднесені вгору. Христос теж робить динамічний рух – підносить правицю. Таким чином ікона ніби вказує на рух землі – повернення від темряви до світла. Іконописці ще кажуть, що це водночас невидимий рух Церкви, у якій вже присутній Господь, але яка ще чекає на Його другий прихід. Христос перебуває у небі, над апостолами, що вказує на те, що Він вже не належить до світу земного, але ніби покровительствує над ним, перебуваючи у вічності, праворуч Отця. Символічно також, що Спаситель зображений не просто в небі, а в хмарі, яка ніби забрала Його. Ще Іван Золотоустий наголошував на тому, на що слід звернути увагу: не колісниця забрала Його, як Іллю, не вогонь. А сповнився знак, поданий через псалмопівця: «Із хмар собі робиш колісницю» (Пс. 103, 3). Одяг Христа уже не червоний хітон (символ божої іпостасі) і синя туніка (символ прийнятої людської природи), а – золотиста тканина, яка додає слави і акцентує на преображенні. Так, Ісус ніби прокладає міст між світом людей, який втілюють апостоли внизу, на землі, і світом Бога, де Він нас очікує. Руки Христа теж вказують на символи: правицею він благословляє своїх учнів, надає джерело благодаті, а в лівій тримає сувій – вчення Бога, дороговказ життя [2].
Спосіб зображення Богородиці спрямовує до декількох символів. Окрім того, як ми вже зазначали, вона – Церква, яка стала «повнолітньою» після Вознесіння та Зіслання Святого Духа. Богородиця є центром композиції, хоч тут мав би бути Христос, адже з ним пов’язано Вознесіння. Та в цьому особливий акцент – Богородиця, Церква вже бачить перед собою Христа. Також її постать показана у молитовному напруженні, адже вона як заступниця молиться за тих, хто ще на землі і шукає Бога, здіймаючи погляд в небо. Богородиця єдина статична постать на іконі, де всі, навіть вічний Бог, перебувають у динаміці. Ще важливий елемент – серед тих, хто перебуває на землі, тільки Марія має німб, апостоли ж – ні. Це алюзія до наступного великого свята – Зіслання Святого Духа, після чого і апостоли отримали особливий дар боговидіння і богослов’я [2].
Про те, що Христос вознісся саме на небо, свідчать ангели, з яких два перебувають поруч Спасителя на небі, а інші два – біля апостолів. Так вони символізують не просто завершення і повноти діла спасіння людства, але й те, що Царство Боже вже є поміж нами, вже було серед апостолів. Більше того, ті ангели, що на землі роблять руками жести, щоб люди подивилися на небо. Інколи позаду апостолів можна побачити чотири дерева, які символізують і чотирьох євангелистів, і чотири сторони світу. Інколи вони містять в собі особливий сакрум, бо показують, що світ небесний і земний існують, взаємодіючи і взаємодоповнюючи, нероздільно. Адже коріння дерев глибоко в землі, проте верхівками вони тягнуться до світла, до неба – бажання до життя, до спасіння [2].
Джерела:
2. https://risu.ua/ikonografiya-voznesinnya-bachiti-boga-pered-soboyu_n74397
3. http://icon.org.ua/ikonografiya/voznesinnya/
4. https://credo.pro/2023/05/63505
Підготував: бр. Вадим Поліщук, IV курс