ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Що у мене зараз на душі?

Що у мене зараз на душі?
14 12:30 2022 0 коментарів 206 переглядів

Що у мене зараз на душі?

Зараз я бажаю висловити безмежну вдячність своїм батькам. Я вдячний їм за їхній супровід у моєму житті, дякую, що вони забезпечили мені щасливе дитинство і щасливе життя, дякую, що подбали за мою освіту, дякую за усі прекрасні і трудні моменти які ми пережили разом у нашій сімейній історії.

Однак, найбільше, за що я дякую своїм батькам – це любов до своєї Батьківщини, яку вони мені передали. Я родився і виріс в Італії, серед далекого від українського суспільства, у якому не раз терпів приниження лише за те, що я українець. Так! Я українець і я цим горджуся.

Бути українцем – велике достоїнство! Це достоїнство багато хто недооцінює, зневажає і навмисно позбувається від його. Особливо це відречення спостерігається у поведінці людей, які покинули свою державу через різні причини і починають цуратися своїх коренів, що проявляється у тому, що їхні діти навіть не розмовляють рідною мовою. Мені здається – це ганебно.

Я згідний, що відбувається процес асиміляції, для створення кращих умов проживання, але відразу приходять на думку слова Тараса Шевченка: “Чужого навчайтеся, однак свого не цурайтеся”. Якщо взяти приклад із Святого Письма то згадуємо про Мойсея, який “відмовився називатися сином дочки фараонової, а захотів краще страждати з народом Божим, ніж мати тимчасову гріховну насолоду” (Євр. 11:24,25), проявляючи таким чином любов до свого народу, адже знав про свої справжні корені.

Тому, дорогі брати і сестри Українці – любімо свій народ, свою Україну, шануймо мову та культуру нашого великого і прекрасного народу – бо це великий дар Божий для всіх нас і всього світу!

Ніколи не опускаймо рук, адже наш народ особливий та наділений великою відвагою. Не знаю хто б зміг лягати під танки, свідчити голіруч про свою любов до своєї держави перед окупантом, проганяючи його з міста, або відважно дивитися смерті у вічі, бажаючи свободи.

Ми не можемо дозволити, щоб смерть усіх полеглих за волю України стала марною. Разом до перемоги!

З нами Бог, розумійте народи!


бр. Владислав Клюцук, ІІ курс