Таїнство Покаяння є Божим даром для людини
Таїнство Покаяння – це одне з основних таїнств християнської Церкви й одна з найбільш важливих моральних категорій християнства. У Біблії слово «покаятися» означає «змінити спосіб мислення». Святе Письмо також говорить нам, що правдиве покаяння приводить до зміни вчинків. Каяття визначає характер і напрям особистого життя людини.
У Новому Завіті Ісус Христос каже: «Говорю вам, що так на небі радітимуть більш за одного грішника кається, ніж за дев'яносто дев'ять праведників, що не потребують покаяння» (Лк 15, 7).
Катехизм Католицької Церкви вчить: «Ті, що приступають до таїнства Покаяння, приймають від Божого милосердя прощення образи, яку вони вчинили Йому, а заодно примиряються з Церквою, яку поранили своїми гріхами і яка своєю любов'ю, прикладом, молитвами працює над їхнім наверненням». Вчиняючи гріх особа ранить Церкву і віддаляється від Небесного Отця. А для загоєння цих ран і навернення до Бога потрібно скористатися таїнством Сповіді. Це таїнство має робитися свідомо, добровільно і таємно. Також маємо зрозуміти, що покаяння є Божим даром, яке нам дається завдяки Господу.
Покаяння ще називають таїнством Примирення, бо воно дає грішникові любов Бога, яка примиряє: «Примиріться з Богом!» (2 Кор 5,20). Той, хто живе милосердною любов'ю Бога, готовий відповісти на заклик Господа: «Піди, помирися перше з твоїм братом» (Мт 5,24). Священне Писання закликає нас до примирення. Боже прощення має дуже важливу умову – його мусить випередити наше прощення нашим ближнім. Навернення є ділом Божої благодаті, яке навертає наші серця до Нього. Наше серце стрясається від жаху і гріховного тягаря і починає боятися образити Бога гріхом і бути відлученим від нього.
Акт внутрішнього покаяння не є виявом матеріальності, ніби самокритика душі. Богослов Теофан Затворник визначає порядок розкаяння:
1) усвідомлення свого гріха перед Богом;
2) дорікання собі через цей гріх з повним сповіданням своєї вини, без перекладання відповідальності на інших людей або на обставини;
3) рішучість кинути гріх, зненавидіти його, не повертатися до нього, не давати йому в собі місця;
4) молитва до Бога про прощення гріха, до примирення духу.
Покаяння найтіснішим чином пов'язане зі сповіддю, яка полягає в тому, що вірянин сповідається, все розповідає про себе, кається, зізнається у своїх гріхах священику, після чого отримує відпущення, прощення від імені Бога. Власне кажучи, покаяння без сповіді неможливо. Остання є необхідною передумовою, умовою покаяння, багато в чому навіть його механізмом. Воно переплітається також зі спокутою, первісний зміст якого означав набуття свободи будь-якої ціною. Це можна розуміти як звільнення від гріха і прокляття, що якраз дається сповіддю і покаянням. Згідно з християнським навчанням, сповідь розкриває нам щирість каяття і цим нагадує повернення «Блудного сина» (див. Лк 15,11-32).
бр. Дмитро Кудін, V курс КТДС