Семінарійна спільнота колядувала у заміській резиденції Глави УГКЦ

Семінарійна спільнота колядувала у заміській резиденції Глави УГКЦ
Січень 15 17:33 2018 коментарів 1322 переглядів

13 січня 2018 року Божого у заміській резиденції Глави Української Греко-Католицької Церкви, у селі Княжичі, відбулась коляда з Блаженнішим Святославом. Цю традицію запровадив ще блаженної пам'яті кардинал Любомир (Гузар). Цього разу у домі Блаженнішого було дуже людно. Прийшло багато сусідів, жителів с. Княжичі з інших вулиць, а також люди доброї волі, які хотіли приєднатись до коляди. Також у коляді взяли участь семінарійна спільнота під керівництвом ректора прот. Петра Жука та сестри Мироносиці. 

Вечір почався виступом співочого колективу с. Княжичі з новорічним привітанням і щедруванням. Далі коляду перейняли вихованці Київської Трьохсвятительської духовної семінарії, октет «Аксіос». А їм на зміну прийшов ІІ-й курс семінарії, який попровадив коляду до кінця вечора. Між колядою всі мали можливість переглянути фільм, присвячений пам'яті владики Любомира (Гузара). Також після спільного фуршету брати-семінаристи ІІ-го курсу презентували святковий вертеп.

У своєму слові Блаженніший Святослав пригадував, як в цьому домі все починалось з одного столу, коли всі сиділи в одній кімнаті. З часом коляда розросталась, людей приходило більше, ті, що були раніше, вже пробували колядувати вголос, а потім і самі провадили якусь одну-другу колядку. А тепер навіть великої зали не вистачає, щоб вмістити всіх гостей. Але незважаючи на це, всі співають разом, і коляда наповнює цей дім.

Також не могли у цей вечір не згадати того, хто все починав – блаженнішого Любомира (Гузара). Пані Тетяна, його племінниця, працівниця секретаріату і особистий перекладач, теплими словами згадувала «вуйка Любка»:

«Він (владика Любомир) був всюди одинаковий, завжди спокійний, розважливий, що тут, у праці з священиками і офіційними особами, що у нас вдома при родині і друзях. Він завжди був простою людиною, але людиною з великої букви».

У цей вечір всі спільно колядували і вінчували, ділилися радістю і щирою посмішкою. А головне – кожен мав можливість привітати один одного і принести на свою вулицю, до свого дому, у своє життя те чудове бажання – бути справжньою людиною з Господом нашим Ісусом Христом.

бр. Назар Боянівський, ІІ курс