ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Ієромонах Ілля (Мамчак), ігумен Свято-Успенської Унівської лаври, розпочав триденні Великопосні реколекції у КТДС

Ієромонах Ілля (Мамчак), ігумен Свято-Успенської Унівської лаври, розпочав триденні Великопосні реколекції у КТДС
02 20:31 2018 0 коментарів 333 переглядів

Молитва святого Єфрема, котру ми молимося впродовж Великого посту практично після кожного богослужіння, окрім Божественних Літургій - на утрені, часах, вечірній, повечір'ї - допомагає нам придивитися уважніше до нашого власного життя, повертає нас до самих себе, містить особливі прохання до Бога. Молитві святого Єфрема присвятив свої науки цьогорічний реколектант Великопосних реколекцій у Київській семінарії ієромонах Ілля (Мамчак), ігумен Свято-Успенської Унівської лаври студійського уставу.

Про автора цієї молитви, святого Єфрема Сирійського, очевидці казали, що це був муж покаяння, для якого сльози були як повітря. В юності, у віці 16 років, зі святим Єфремом сталася неприємна пригода. Його звинуватили в крадіжці овець і ще з одним чоловіком посадили в тюрму, де вже сидів третій. Усіх їх було звинувачено невинно. Пробувши сім днів у тюрмі, святий Єфрем мав у сні поучення, що хоч він і не винен у крадіжці, але покараний за колишні гріхи. Колись він відв'язав у бідного чоловіка вола. Цей чоловік нічого більше не мав, крім цього одного вола. Пізніше дикі звірі його роздерли, і чоловік залишився ні з чим. Так само страждають за минулі провини і співв'язні його. Прокинувшись, він розповів сон своїм братам по темниці, і всі вони, заглибившись у минуле, погодились, що дійсно робили злі діла, але не були покарані за них. Невдовзі суддя виправдав святого Єфрема, як це було предречено йому в сонному видінні. Відтоді святий ніколи не сумнівався в Божому Провидінні.


"Господи і владико життя мого..."

Молитва святого Єфрема починається із цих слів. Напевно, для нас є самозрозумілим, що Господь є владикою нашого життя. Кожна віруюча душа ствердить, що один єдиний Господь дав їй життя. Але, напевне, важко ствердити іншу істину: чи Господь є владикою мого життя? Чи я даю Йому те владицтво над своїм життям? Наскільки я допускаю Господа до мого життя? Людина дуже часто має сплановане життя. Але інколи, маючи свої плани, ми часто не враховуємо плани Божі, наче маємо усе вже розписане і лише чекаємо від Бога потвердження, печатку. Проте чи вдається нам себе запитати: "Господи, а які твої плани на моє життя, що хочеш ти від мене, який твій промисел на моє життя?".

У Старому Завіті патріархи так спілкувалися із Господом, як ми спілкуємося один з одним. Коли Бог промовляв до них, вони часто казали: "Я тут, Господи, я слухаю Тебе". Хіба Авраам не мав слух настільки витончений? Завжди, будучи послушним Господу, він постійно шукав волі Божої. Тому Господь до нього промовив: "Аврааме! Вийди і йди в землю, яку я тобі покажу". Так само Яків. Це були особи, які мали настільки глибокий зв'язок із Господом, що у них у серці з кожним разом це пізнання, що від них хоче Господь, ставало щораз виразніше. Авраам уже прожив достатньо багато років життя, і сповнилася обітниця Господня щодо сина, якого мала народити Сара. І коли Ісаакові було 13 років, Господь сказав до Авраама: "Принеси мені жертву!". Авраам не заперечив навіть на йоту Господеві. Він не сказав: "А як сповниться твоя обітниця? Як це реально, коли та дитина, із якою зв'язана обітниця, має бути принесена в жертву?". Напевно, у мужа, який звик слухатися Господа, всередині щось змінилося. І ця переміна була у тому, що найбільше його бажання було послухатися свого Господа. І дуже важливо, що він розумів, що саме Господь хоче від нього.

Молячись "Господи і владико життя мого..." нам варто застановитися, а наскільки ми вручаємо своє життя в руки Господні і довіряємо Його промислу? Адже Він провадить нас не так, як ми собі запланували, і це не Він має пристосуватися до нас, а ми і наше життя маємо підлаштувати під промисел Божий. Чому Господь дає заповідь: "Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!", кажучи: "Це заповідь перша! А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе!"?. Якби людське серце справді любило Господа, то чи потрібна була би ще ця заповідь? Але любов до Бога була перенесена на любов до світу, і людство потопало у багатобожжі. Тому Господь найбільше цінує у людині вірність.

"Духа млявости, недбальства, владолюбства і пустослів'я віджени від мене"

Коли у домі панує безпорядок, туди не можна запросити гостей. Так само і тоді, коли в нашій душі є безлад, туди не може прийти Господь. У чому ж нам потрібно навести порядок, щоби приготувати прихід Господа? Ми просимо у молитві святого Єфрема відігнати духів млявости, недбальства, владолюбства і пустослів'я. Дух млявости, або ж лінивства, нудьги, униніє, апатії.

Мабуть, теперішньому часу цей дух знайомий по-особливому. Апатія, депресія успішно прогресують у сучасному суспільстві. Завдання духа млявости довести людину до такого стану, коли їй нічого не хочеться, коли вона втрачає смак життя, коли їй навіть вже не хочеться жити; вбити всі добрі бажання та почуття; не дати згадати людському серцю, що всім володіє Господь і Його промисел є над усім. Хоча перед цим у неї могло бути дуже енергійне життя. Цей дух нападав і нападає не лише на монахів-пустинників, як про це писав святий Єфрем Сирійський, але навіть на людей максимально задіяних.

Інколи духу млявости вдається настільки знеохотити людину, що вивести її з такого стану стає дуже важко. Тоді він штовхає її на те, щоби чимось заповнити свою нудьгу. І у теперішінй час є дуже багато пропозицій, як це зробити. В Інтернеті завжди знайдеться якийсь рецепт. Але якщо душа не заповнена Богом, ніхто не може принести людині блага. Якщо душу наповнить Христос, тоді у неї є повнота життя і розуміння, для чого вона живе. Якщо душу наповнює порожнеча, тоді в людини зникає всякий стимул і натхнення. Боротися із ним можна лише повністю віддавшись Богові, довірившись Йому більше, ніж тому стану, що приходить.

У людській душі живуть три велетні: незнання, недбання і забуття...

Людина постійно за щось дбає. За багато зовнішніх справ. Проте, як кажуть святі отці, якщо придивитися уважніше в людське серце, там живуть три велетні: незнання, недбання та забуття. Людина повинна дбати найперше про свій стосунок з Богом, а вже тоді про матеріальні справи, зовнішні речі. Це включає і дбання за молитву. Адже часто трапляється, неначе на молитві наш дух є викрадений, викрадається увага. Наша молитва потребує зосередження. Це також стосується і тих, так би мовити "добрих" думок, які нам приходять під час розмови з Богом. Коли сатана спокушає праведного чоловіка, то посилає такі спокуси, які видаються праведністю. У молитві не прийдуть погані, злі думки, але добрі, світлі. Тим часом, як сенсом молитви є спілкування з Богом, а не нові чудові ідеї. Як ми чуємося, коли нашу розмову з іншою людиною пепериває хтось, навіть говорячи щось дуже корисне, добре чи радісне.

Дух недбальства також не дає нам очистити наші душу і серце. Ісус, звертаючись до нас, каже: "Що людина може дати за власну душу?". Наша душа є найбільшою цінністю, тому треба особливо ретельно дбати за її чистоту. Душа повинна тягнутися до добра, ми повинні вчити її розрізняти добро і зло. Ми так часто дбаємо за зовнішні речі, проте не дбаємо за душу.

Дух властолюбства - це прагення посідати те, чим Господь не наділяв

Коли ми говоримо про властолюбство, то необов'язково йдеться про владу. Властолюбство проявляється у прагненні використати інших людей. Тоді наше "я" стає центром Всесвіту, навколо якого крутяться усі люди, що тут і негайно мусять сповняти всі наші примхи: служити, розуміти і допомагати. У Старому Заповіті знаходимо, як за часів Мойсея Корах та Авірон та їхні прибічники вчинили бунт. Причина непослуху було незадоволення, чому це Мойсей та Арон привласнили собі священство. "Хіба Господь не до всіх говорив?", - докоряли бунтарі. Дух властолюбства проявляється, зокрема і у цьому випадку, у прагненні людей посідати владу, якою Господь їх не наділяв.

Сюди ж можна віднести й серебролюбство. Адже це таке ж ідолопоклонство. Це пристасть щось посідати, чимось володіти. Тим часом, як Господь повинен бути на першому місці.

Пусте слово - слово, не наповнене життям, що не має нічого спільного з Господом

Пустомовство, або ж пустослів'я часто недооцінюють. Люди думають, що вчинок можна вважати гріхом, тоді як слово не часто так розцінюють. Слово має велику силу, адже ним можна допомогти людині, а можна поранити. І те саме слово, той самий язик можуть промовляти як добрі слова, так і злі, як благословляти, так і проклинати. Ті самі уста доторкаються Святих Таїнств, моляться у храмі і говорять пусті чи навіть образливі речі. Святий Яків пише про це: "Хіба криниця з одного джерела б'є солодким і гірким? Хіба смоківниця, брати мої, може родити маслини, або виноград смокви? Ані солонець води солодкої не може дати".

Господь дає людині мову як великий дар, щоби вона ним послуговувалася на добро. Ісус каже: "Не одним хлібом живе людина, але всяким словом, що виходить із уст Господніх". З уст Божих виходить тільки життя. Колись Господь створив словом увесь світ. Коли до Ісуса приходили люди просити про зцілення, Він ніколи не промовив жодного прикрого слова. Господь звіщав прощення словами. Тому потрібно так пильнувати за словами, за язиком. Ми будемо суджені на Суді за нашими словами і думками.

Слово ж пусте - це слово не наповнене життям, що немає нічого спільного з Господом. Якщо проаналізувати нашу щоденну мову, то лише 7-10 відсотків слів є суттєвими, решта все - це, як правило, пустослів'я. Майбутнім священикам треба якнайретельніше пильнувати свій язик. Адже устами священика Господь користується по-особливому. Потрібно слідкувати, як ми говоримо і як спілкуємося один із одним.

бр. Мар'ян Довганик, І курс

27962


більше...

Читайте також: