ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Вітаємо новопоставленого пресвітера Юрія Косача!

Вітаємо новопоставленого пресвітера Юрія Косача!
15 17:55 2018 0 коментарів 1077 переглядів

14 січня у храмі св. Василія Великого, на Львівській площі, Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у співслужінні з владикою Богданом (Дзюрахом) та духовенством Київської Архиєпархії служив архиєрейську Божественну Літургію. У цей день Христова Церква святкує велике свято, і не одне. Перше – це Обрізання Господа нашого Ісуса Христа. Ще одне – святкування храмового празника і свято засновника Василіянського Чину – св. Василія Великого, єпископа Кесарії Каподокійської. Та головне свято – це те, що сьогодні Церква вітає чотирьох новопоставлених пресвітерів – о. Юрія Косача, о. Романа Славича, о. Віталія Герасиміва й о. Івана Стефанишина. У своїй проповіді Блаженніший Святослав сказав:

«Сьогодні ми будемо свідками свячень нових священиків. Якими вони будуть? Яке завдання вони отримають? Я думаю, що це випливає із сьогоднішнього Божого Слова. Мабуть, вони стануть тими благовісниками сучасної культури, сучасного світу. Проте, вони матимуть особливу місію – сповіщати добрі новини, які ми так потребуємо на початку Нового року за юліанським календарем. Зміст цієї новини – Бог з нами!».

Блаженніший також побажав їм, аби щоденна Літургія, молитва і читання Святого Письма стали тими трьома китами, на яких буде стояти їхнє духовне життя.

«У цей святковий день я хочу привітати вас із Новим роком, який ми починаємо. Цей новий рік є не лише новим через те, що приходить нова дата. Насамперед, діло Боже є новиною, новизною, адже Він обновлює лице землі. Я бажаю нам, щоб ми в цьому році стали новими, обновленими та кращими! А відтак з усіма засобами для освячення, які подає нам Церква, обновили лице нашої України!», – наостанок звернувся до вірних Глава Церкви.

Варто зазначити, що Блаженніший Святослав також привітав усіх іменинників та іменинниць зі святом, а особливо звернув увагу на всю Василіанську спільноту, яка для всіх нас має бути учителем істинного покаяння!

А особливо новим пресвітерам радіє семінарійна спільнота тому, що отримує нового священика у семінарії – о. Юрія Косача, багаторічного секретаря семінарії, минулорічного випускника, брата і друга для кожного семінариста.

 

Для довідки:

Свято Обрізання Господнього, коли Христа нарекли іменем Ісус, Церкви, які дотримуються Юліанського календаря, відзначають 14 (1) січня.

Подія обрізання Ісуса описується в Євангелії від Луки (2, 21): «Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше ніж він почався в лоні».

У Старому Завіті обрізання було законом на знак союзу Бога з Авраамом і його нащадками: цей обряд мав дуже велике значення, оскільки символізував зарахування до членів релігії і народу та підкорення себе законові та обов’язкам. Невиконання закону означало його ламання та виключення з членства народу.

«Слово «обрізання» вживається в Старому Завіті часто в символічному значенні, коли говориться про обрізання чи необрізання серця, уст чи вух, себто бути послушним Господу Богові чи бунтуватися проти Нього. Ісус Христос, який подібний до нас у всьому, крім гріха, не потребував ніякого очищення, будучи Сином Божим. Проте, Він виконав цей припис, показавши неухильність Господньому закону та надавши йому нового значення новозавітнього хрещення», – розповідає у своїй книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій.

Церква у події обрізання Ісуса Христа акцентує насамперед на жертві й самовідреченні – кожен християнин мусить практикувати обрізання від своїх похотей та злих намірів.

Празник Обрізання, хоча вважається великим, не належить до 12-и найбільших празників. Він закінчує попразденство Христового Різдва.

Також, 14 (1) січня, за Юліанським календарем, Церква згадує пам’ять св. Василія Великого. Він народився близько 330 року в Кесарії і походив зі знатного роду, що славився не лише багатством, а й ревною християнською вірою. Батько був адвокатом і викладачем риторики. У сім’ї було десятеро дітей, з яких п’ятеро і мати Емілія зачислені до лику святих.

Першу освіту Василій здобув під керівництвом батька. Після його смерті святий вирушає на навчання до Константинополя, а потім до Афін, де опановує риторику і філософію, астрономію і математику, фізику і медицину. Опісля повертається в Кесарію, де викладає риторику. Близько 362 року він був висвячений у сан диякона єпископом Мелетієм, а через 2 роки – у сан пресвітера єпископом Кесарійським.

Святий написав багато праць, залишивши по собі велику духовну спадщину – це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма, 366 листів. Він уклав текст Божественної Літургії, приклався до формування вчення про Пресвяту Трійцю. Його визнають Великим Вчителем Церкви.

Святий Теодор Студит називає св. Василія «батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх отців».

Василіянський Чин святого Йосафата – це офіційна назва, яку прийнято на Генеральній капітулі у 1931 р. для підкреслення ролі і значення св. Йосафата Кунцевича в упорядкуванні сучасної моделі василіянського життя, оскільки така назва краще відповідала тодішньому станові Чина (Декрет Конгрегації для Східних Церков від 12.05.1932 р., потверджений Пієм ХІ). Інші назви: Василіянський Чин, Отці Василіяни, Чин святого Василія Великого (ЧСВВ), Ordо Sancti Basilii Magni (OSBM).

Василіянський Чин поділяється на Провінції, які складаються з монастирів й резиденцій (так називаються монастирі, які мають менше 6 ченців). Провінції, як правило, знаходяться в межах однієї держави. На 2005 рік існують такі Василіянські Провінції: Найсвятішого Спасителя в Україні (до якої з 1992 р. долучена Закарпатська Провінція св. Миколая), яка включає 29 монастирів і резиденцій, Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії в Аргентині (3 мон.), св. Йосифа у Бразилії (15 мон.), Пресвятого Серця Ісусового в Канаді (10 мон.), св. Стефана в Угорщині (5 мон.), Покрова Пресвятої Богородиці у Польщі (4 мон.), св. апостолів Петра і Павла у Румунії (3 мон.), св. Кирила і Методія у Словаччині (6 мон.) та Успення Пресвятої Богородиці в США (7 мон.).

Василіянські монастирі беруть свій початок від св. Василія Великого (329-379), Єпископа і Вчителя Церкви, одного з найвизначніших Отців Східної Церкви. До сьогодні його Правила (Ширші і Коротші) разом з іншими аскетичними творами становлять основу Конституцій Чину, хочa в понад тисячолітній історії спосіб життя василіянських монахів підлягав певним змінам. До найбільш відомих реформаторів василіянського життя належать: св. Теодор Студит (†760-826), св. Теодосій Печерський (†1074), св. Йосафат Кунцевич (1580-1623) разом з київським митрополитом Йосифом Велямином Рутським (1574-1637).

Монаше життя в Україні, у типовій для Сходу формі, своїм корінням сягає перших років християнства. Але, без сумніву, найбільший вплив на розвиток цього життя мали св. Антоній Печерський (†1073) i його послідовник – св. Теодосій Печерський (†1074).

Велику роль у формуванні василіянського життя в Київській Митрополії після відновлення єдності з Католицькою Церквою відіграли Київський Митрополит Йосиф Велямин Рутський і св. Йосафат Кунцевич, які на початку XVII століття провели грунтовну реформу тогочасного монашого життя, надаючи йому структуру сучасних чинів, впроваджуючи централізацію монастирів.

Наступним значним етапом життя чину стала Добромильська реформа. Боже Провидіння знову подбало про відродження чернечого життя, а через нього – і нашої Церкви. У 1882 р. о. Климентій Сарницький, Протоігумен Провінції Найсвятішого Спасителя, звертається до Святішого Отця Лева XIII, щоб він дозволив представникам Товариства Ісусового провести реформу Чину. 12 травня 1882 р. папа Лев ХІІІ видав Апостольський лист «Singulare Praesidium», в якому виклав план реформи, яка ввійшла в історію під назвою Добромильська від назви монастиря, в якому проходила. Реформа офіційно закінчилася у 1904 р. Над нею працювало 47 єзуїтів.

1990 р. приніс бажану свободу, відродження релігійного життя. В Україні почався процес повернення й відновлення монастирів, які за 45 років були поважно знищені й майже всі перетворені на лікарні, а в кращому випадку – на інтернати.

Впродовж півтора десятиліття вдалося відновити основні монастирі та заснувати нові: у Барі, у Покотилівці біля Харкова, у Луцьку, Володимирі-Волинському, у Києві, у Брюховичах, де з 2002 діє Василіянський Інститут, у Вільнюсі (Литва).

Чисельність Василіянського Чину на 2001 р. у 9 Провінціях складала 616 ченців (без кандидатів): Аргентина (12), Бразилія (125), Канада (44), Чехія (16), Угорщина (10), Польща (24), Румунія (40), Словаччина (15), Україна (300), США (30). Ієромонахів – 289, студентів – 206, братів – 121.

У Східніх Католицьких Церквах існує ще кілька Чинів, які походять з традиції св. Василія Великого. Це Василіяни з Ґроттаферати, біля Рима в Італії (італо–греки); Василіяни Найсвятішого Спасителя, Василіяни св. Івана Христителя, Василіяни Аліпіньці (ці три належать до Мелхітської Церкви). Існує також Згромадження св. Василія латинського обряду.

Джерела: https://risu.org.ua

http://osbm.in.ua  

 

 

 

 

 

 

27150


більше...

Читайте також: