ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Відбулося святкування першої річниці освячення семінарійного храму Пресвятої Тройці

Відбулося святкування першої річниці освячення семінарійного храму Пресвятої Тройці
16 16:38 2018 0 коментарів 679 переглядів

15-16 вересня 2018 р. Б. у Київській семінарії відбувалося святкування першої річниці освячення семінарійного храму Пресвятої Тройці.

Розпочалося святкування у суботу, 15 вересня, молитвою Великої Вечірні та Утрені, яку очолив префект із навчальної частини о. Роман Островський. Продовжилося святкування наступного дня, у неділю, 16 вересня. Спочатку відбувся процесійний хід з іконою та мощами священномученика Йосафата. Наступним і ключовим елементом програми святкувань була Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив преосвященніший владика Богдан (Дзюрах), у співслужіння ректора семінарії прот. Петра Жука, префекта з навчальної частини о. Романа Островського, префекта з дисциплінарної частини о. Інокентія Волошина та о. Дмитра Ненчина, віце-канцлера Бучацької єпархії УГКЦ.

Під час проповіді владика Богдан промовив: «Талановитих людей по нинішніх мірках не є, так би сказати, багато. Погодьтеся, талановитих спортсменів, артистів, співаків не є так вже багато. З іншого боку, навіть ті талановиті люди дуже часто по-різному трактують свої таланти, приписуючи самим собі свої здібності, вміння, досягнення. Невипадково, дехто каже, що геній – це 5% таланту і 95% – тяжкої праці. Тобто людина за такого підходу каже: “Я щось маю, початковий якийсь капітал, але все решта я здобув сам тяжкою наполегливою працею”. Є одиниці талановитих, у нашому розуміння, людей, які усвідомлюють, що те, що вони мають і те, чим вони є, вони завдячують не собі, але Богові… Таких людей, направду талановитих не тільки по-людськи, по-світському, але по-Божому не так й багато. Але Боже слово скеровується не до якоїсь маленької групи еліти, мистецької, спортивної чи ще якоїсь, воно скероване до кожного з нас, і саме так треба його розуміти, сприймати і пояснювати. І зрозуміти сьогоднішнє Євангелії нам допоможе одне маленьке слово, один займенник, який ми чули на початку Євангелія. Сказано, що той чоловік, який пускався в дорогу, розділив, передав свій маєток, своє майно, своїм слугам. Це маленьке слово – “своє”, “свій”. Господь Бог передає нам, людям, своє майно, своє благо, свої скарби. І це є той великий талант, яким Господь Бог обдаровує кожну людину, без винятку. А що ж є тим скарбом, тим таланом, який Бог дає людині? Це є Його слово, Його благодать, Його милосердя, яке ми отримуємо в Тайні Сповіді, прощення, його святі Таїнства, Його Євхаристія – одним словом все те, що ми отримали разом зі скарбом віри. Ми є віруючі люди, і тим самим ми є дуже обдаровані, найбільше з усіх людей у світі… Ми є божественно обдаровані, кожен із нас. І це обдарування не минає жодної людини. Ніхто з нас не може сказати, “ну так, хтось є більш обдарований Богом, а я нічого не отримав від Бога”. Це – неправда. Може, не кожен із нас має однакові природні дари, але кожен із нас має достатньо Божих дарів. Сказано в нинішньому слові Божому, що Господар розділив свій маєток, кожному даючи за його здібністю. Бог дає стільки дарів, скільки ми можемо прийняти і добре використати. Ми, коли є тут, у семінарії, коли говоримо про Божі дари, можемо спонтанно скеровувати наш погляд на братів-семінаристів. Нам зрозуміло, що Бог вкладає у їхні душі, у їхні руки великі Божі скарби: своє Слово, свої Таїнства, свою благодать, свою Церкву, безсмертні людські душі, за які вони будуть колись перед Богом відповідати. І не тільки вони, але й ми. У день священичих свячень брати отримають у свою долоню частинку Тіла Господнього, але також – того тіла Церкви, за яку вони будуть відповідати. Але кожен із нас, Христових учнів, отримав повну жменю Божих дарів. Саме тому ми є тут, бо ми є дуже обдаровані. Господь Бог очікує від нас одного: щоб ми не просто зберегли оцей дар, який ми від Нього отримали. Бог хоче, щоб ми дозволили тому дару помножитися, зростати у нашому житті… Ми отримали дар святої віри, але не тільки задля нашого спасіння, Бог хоче через нас помножити той дар спасіння, поширити його на інших людей. Саме тому він докорив тому чоловікові, що отримав один дар. Каже: “Чому ти не віддав цей дар іншим? І я би повернувшись, взяв своє з відсотками”. Велику помилку роблять ті віруючі люди, які використовують Божі дари виключно для себе, не ділячись тим скарбом віри з іншими людьми. І саме це було найбільшою помилкою того останнього чоловіка, про якого описує Євангеліє. І це є помилка багатьох християн наших часів: коли дивлячись на них, ми не можемо розпізнати, що вони є обдаровані, що вони мають справді божественні дари, бо тих дарів не видно у їхньому житті. Ми не можемо їх розпізнати. Ми не можемо розпізнати людину справді віруючу і невіруючу. Дуже часто нам треба зі свічкою в руках шукати по-справжньому віруючу людину. Охрещених є багато, але віруючих нам уже бракує. А чому? Бо ті охрещені повелися так, як повівся той останній чоловік – закопали дар віри, вирішили зберегти його виключно для себе, не поділилися, не передали цього скарбу віри іншим людям. Часами виправдовують себе різними надуманими аргументами, так як той чоловік із притчі. Він каже, що “цей чоловік жорстокий”. По чому він це знав? Хіба ота щедрість, з якою Господар роздав усі дари, свідчила про його жорстокість, а радше не про довіру, любов? Так нинішні люди, щоб виправдати свою пасивність кажуть не раз: “світ є дуже жорстокий, не сприймає Божого слова”, “молодь пішла іншою, не слухає батьків”, “світ не цікавиться релігією”, “надаремна справа щось людям про Бога говорити”. Таким чином, така людина закопує Божий дар, Божий скарб, талант святої віри. Ніякі обставини не можуть нас оправдати, чи звільнити нас від покликання ділитися нашою вірою. Бо віра в нас зростатиме тільки тоді, коли ми нею будемо ділитися. Якщо ми збережемо віру тільки для себе, вона помре. Ми не будемо по-справжньому віруючі люди й учні Христові. Уявіть собі, якби тих 12 апостолів, яких Ісус вибрав і обдарував так само, як нас із вами, якби вони зберегли дар віри тільки для себе, не поділилися тим даром віри з іншими людьми, з іншими народами, хіба вони б виконали своє покликання, свою місію, яку Ісус їм заповів? Отож, ми теж є дуже обдарованими, але також – дуже відповідальними. У всіх часах ми маємо проголошувати і передавати свою віру іншим людям, у першу чергу, починаючи з домашніх. Господь дає нам дар слова. І Він хоче, що ми говорили про віру нашим дітям, онукам… Буде велика трагедія для Церкви і народу, коли скарб віри ми затримаємо тільки для себе і його не передамо нікому: нашим дітям, друзям, не будемо ділитися скарбом віри у семінарії один з одним, не будемо свідчити нашу віру в місцях праці, з тими людьми, з якими працюємо з понеділка до п’ятниці. Де б ми не працювали, там наша віра має принести плоди, має помножитися, ми маємо її туди інвестувати, а не тримати віру для приватного вжитку вдома або для великих свят. Така віра не буде правдивою, вона буде поволі слабнути і вмирати… Великі святі жили саме так: незважаючи ні нащо, ділилися своєю вірою. Так, як це робив святий священномученик Йосафат. Він, отримавши дар віри від своїх батьків, дозволив тій вірі в собі рости, але не затримав її тільки для себе. Він став священиком, монахом, а потім навіть і мучеником за віру. Бо не всім подобалося те, що він проповідував… Не всі сприймали його слова, навіть були такі, що хотіли стягнути його з амвону, але тим не менше він не знеохотився, а просто і смиренно проповідував правду. Він сьогодні є між нами у своїх мощах. Він сьогодні вчить нас, щоб ми не соромилися бути віруючими людьми, щоб ми не стали «мовчазною Церквою», щоб ми проповідували Боже Слова словами, але ще більше нашим життям і нашими ділами. І тоді я переконаний, ми не змарнуємо наші таланти, а наприкінці нашого життя почуємо оці блаженні, повні надії і радості слова нашого Господа, Який поділився з нами своїми скарбами: “Слуго добрий і вірний, у малому ти був мені вірний, поставлю тебе над великим, увійти в радість Господа Твого”».

По завершенні Архиєрейської Божественної Літургії ректор семінарії прот. Петро Жук промовив подячне слово: «Дякуємо Богові, що можемо молитися сьогодні, у першу річницю освячення семінарійного храму, з владикою Богданом. Він супроводжував семінарію із перших днів...». Також отець-ректор подякував за всі труди, які владика здійснює як викладач семінарії, ділячись своєю мудрістю, навчаючи однієї із найважливіших дисциплін – «Таїнства Покаяння». На спомин цього дня отець-ректор подарував владиці Богдану книгу «Ми просто йшли… Спогади», авторства архиєп. Ігора Ісіченка.

Також отець Петро привітав і подякував за присутність отцю Дмитру Ненчину, і подарував картину, на якій зображено нашу семінарію.

Також отець-ректор висловив щиру подяку ктиторам храму – Стену і Мардж Оверкам, а також усім відомим і анонімним жертводавцям, які долучилися до будівництва семінарійного храму.

Після цього відбувся чин освячення води. Опісля ж усі присутні мали нагоду переглянути короткий фільм про те, як повставав семінарійний храм. Наступним елементом програми був святковий концерт, під час якого лунали музичні твори, які виконували: семінарійний хор, октет «Аксіос», семінарійне тріо. Пізніше на всіх гостей, які прийшли розділити радість святкування, чекали смачне частування та приємне спілкування.

Медіа-центр КТДС ім. арх. Гавриїла  

31097


більше...

Читайте також: