ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Семінаристи послужили під час освячення храму святого апостола і євангелиста Івана Богослова в с. Короченки

Семінаристи послужили під час освячення храму святого апостола і євангелиста Івана Богослова в с. Короченки
Листопад 25 20:49 2018 0 коментарів 107 переглядів

25 листопада 2018 р. Б. в селі Короченки, Чуднівського району, Житомирської області відбулося освячення храму на честь святого апостола і євангелиста Івана Богослова. Освячення храму здійснив владика Йосиф (Мілян), єпископ-помічник Київської Архиєпархії. На початку владика освятив наріжній камінь цього храму, а опісля розпочався сам Чин освячення храму. По завершенні Чину освячення була звершена Архиєрейська Божественна Літургія. Разом з Єпископом співслужили представники духовенства Київської Архиєпархії, а зокрема адміністратор парафії о. Степан Вавричин. Брати-семінаристи Київської Трьохсвятительської духовної семінарії провадили богослужіння співом та допомагали у якості прислуги.

Під час проповіді владика Йосиф поділився своїми роздумами над Євангелієм: «Дуже важливо для нас усіх людей, що називаємо щастям, тобто внутрішнім спокоєм, вміти визначити в своєму житті приорітети. Тобто визначити певні цілі, які є головними. Тоді людина організовується і працює на те, що вважає головним у своєму житті.

Мабуть адекватний той чоловік, який вміє і який розуміє, що в нього стоїть на першому плані, а що можна відкласти на завтра. Успішний чоловік то немов учень, який знає, що на завтра треба приготувати уроки, які будуть завтра, а інші на пізніше. Визначити приорітети, визначити головні завдання свого життя. Але якщо говорити про особливість бути щасливим, мати в середині в собі внутрішній мир чи внутрішній спокій, то він приходить від багатьох речей, і зокрема від того наскільки ми забезпечимо собі щасливе, достатнє і комфортне завтра. Наскільки справді у нас запасів хліба, як ми можемо перезимувати зиму, чи достатньо нам газу, дров, вугілля, чи достатньо пенсії.  Це все кожна людина розраховує. Але якщо ідеться про те, як ми дбаємо, то справді ми дуже часто тратимо багато зусиль, щоб збирати, і це збирання, ці наші земні достатки забирають у нас і сон і здоров’я, але ми вважаємо, що це додасть нам внутрішнього миру і спокою, щастя для нас, наших дітей і онуків.

Сьогоднішня притча говорить про багатство, про чоловіка якому вродило багато, про людину увага якої була сконцентрована на своєму особистому его і на особистих потребах. Людина яка не хотіла зрозуміти, що вродило не тому, що він не спав і не їв, тяжко працював, а вродило ще тому, що Бог зсилав благодатні майові дощі на його збіжжя, що світило вчасно сонце, колосилися жита і були вітри, що це не повністю його заслуга. Тим здобутком який він зібрав треба би було з вдячности поділитись з тими хто має менше, кому бракує. Але багач думав інакше. Він надумав збудувати стодоли, їсти, пити і веселитись.

Нам часто здається, що щастя в тому, щоб їсти, пити і веселитись, але інколи треба подивитись навколо де є дуже багато людей, які мають великі статки, які можуть дозволити собі всі ці речі, але якщо запитатися їх чи вони щасливі, то мабуть ми всі знаємо що ні…

Людина яка повна щирого серця буде поступати і думати інакше, вона справді буде милосердним оком споглядати навколо, щоб з того, що їй вродило з вдячності до Бога ділитись з тим хто має менше, або цього потребує. Бідність не спасає і багатство не погубить. Не в тому річ. Річ у тому, яке наше ставлення до багатсва. Багатство може бути різних гатунків. Ми можемо ціле життя збирати собі славу, воювати за своє місце під сонцем, можемо робити цілі війни за клаптик землі біля дому, можемо тремтіти над тим, щоб не дай Господи хтось не забрав крихту нашої слави. Справді, багатства бувають різні, але дуже рідко хто оцінює наскільки людина багата душею. Хто коли зважив і поклав на грошовий еквівалент нашу любов, наші банальні людські стосунки, підтримку, співчуття? Дуже часто є важливим просто подати людині руку, а не насміхатися з неї, як у нас нажаль буває. Мабуть не всім нам родить у матеріальних, тобто земних благах, але Бог створивши нас на свій образ і подобу дає нам сонце і дощі всім однаково, і дав нам найвеличніший скарб який міг дати – життя у свободі. Якщо ми будемо цей дар розбудовувати, то не треба нам буде розбудовувати стодоли, ми будемо щасливі від склянки теплого чаю і маленької канапки з маслом. Якщо у серці є Бог, і якщо ми зуміємо визначити, що все що є Боже, все що гідне, достойне, вічне, світле, і якщо ми приймемо це багатство до душі, то ми будемо найбагатші люди на цій землі…»

Після закінчення Архиєрейської  Божественної Літургії лунали подячні слова і привітання. Настоятель храму о. Степан Вавричин подякував владиці за батьківську підтримку і молитву. Також отець подякував всім парафіянам і мешканцям сільської громади, які згуртувалися для цієї доброї справи і допомогли збудувати чудовий дерев’яний храм. В свою чергу владика Йосиф подякував пароху і всім людям, які долучилися до будівництва і освячення храму, а на згадку про цю подію подарував громаді дерев’яну різьблену ікону Тайної Вечері.

Парафія святого Івана Богослова створена в 2016 році. Раніше мешканці села для своїх духовних потреб їздили в місто Чуднів. Ще раніше, а це у першій половині ХХ століття, в селі була збудована церква на честь Святого апостола і євангелиста Івана Богослова. На жаль, проіснував храм недовго – його спіткала доля багатьох церков – він був знищений. Майже 100 років село знову перебувало без храму. Час до часу сюди доїжджали священики з нагоди різних свят. Сьогодні мешканці села чітко заявили, що хочуть молитися регулярно у своєму відновленому храмі. Тому 15 жовтня 2016 року було зібрано загальні збори й утворено нову парафію. Назву громада залишила колишню – Святого Івана Богослова, а юрисдикційно належними парафіяни вирішили бути до Української Греко-Католицької Церкви. Допомагав у цьому новим парафіянам священик із Чуднова о. Степан Вавричин. Душпастир часто молився з парафіянами, підтримував та давав настанови, допомагав організаційно. Відтак, зареєструвавши необхідні документи, парафія була утворена розпорядженням голови Житомирської ОДА 22 грудня 2016 року. Опікується нею й надалі о. Степан Вавричин.

                                                                                                 

бр. Олександр Рішко, ІІ курс КТДС

32379


більше...

Читайте також: