ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Семінаристи побували на лекції професора о. Арнальдо Панґрацці

Семінаристи побували на лекції професора о. Арнальдо Панґрацці
08 10:33 2018 0 коментарів 308 переглядів

«Мистецтво бути цілковито присутнім біля іншої людини

саме в собі є зцілюючим вчинком» (К. Гарфілд)

7 лютого в актовій залі Національного педагогічного університету імені Драгоманова відбулися лекції відомого лектора о. Арнальдо Панґрацці, який вже 11-й рік відвідує Україну, про яку знає ще з уроків географії та особливістю якої є велика кількість пшениці та козаки. На сьогодні він є професором душпастирської санітарії, посідає титул доктора теології і на даний момент є віце-президентом Міжнародного інституту пастирського богослов'я та охорони здоров'я «Камілліанум» (м. Рим, Італія), яким керують отці-камілліанці. Згаданий науковець є також автором багатьох книг та публікацій, примірники яких вже існують в українському перекладі; провадить спеціальні курси для капеланів, медперсоналу та волонтерів. Основною темою таких спецкурсів є опіка, догляд та допомога пацієнтам, а також робота з тими родинами, члени яких є невиліковно хворі, або страждають від певних недуг. До того ж о. Арнальдо працює з пацієнтами, які знаходяться на термінальній (кінцевій) стадії життя, та їх рідними.

Говорячи про свої візити до України, о. Арнальдо згадував про своє вже реалізоване бажання зацікавити студентів українських семінарій, щоб ті їхали студіювати у Рим, де викладає згаданий професор.

Серед розглянутих питань о. Арнальдо, посилаючись на працю одного з українських студентів, що вже захистив працю, присвячену питанню війни та ролі Церкви для тих, хто від неї [війни] страждає, запропонував задуматися над тим, як ми тепер можемо допомогти військовим на передовій. Очевидно, що на основі свідчень та досвіду військових капеланів сьогодні ми вже знаємо як таку допомогу втілити у життя. І першим кроком для цього має бути присутність представників Церкви у лікарні, щоб вислухати та надати допомогу тому, хто поранений. Така допомога не має бути на рівні соматичному, бо це завдання лікарів, але на рівні духовному, який є важливим, адже є одним з основних вимірів людського буття.

Церква має брати участь у житті різних спільнот, щоб своєю присутністю нести мир та освячення. Через війну, яка є непростим періодом у становлення держави, маємо наслідки у сфері сім’ї, основній клітині суспільства, адже з’являються вдови, сироти, розлучення і т.п. А солдати, які донедавна були на фронті, не можуть спокійно жити, через що страждають всі ті, хто їх оточує. Такі військові є невдоволені, а їхнє життя стає справжнім викликом для суспільства. Тому нам сьогодні варто ще більше задуматися над тим, як Церква, яка є «Mater et magistra», тобто виконує функцію опіки та навчання, має запобігти розлученню та викликам у шлюбі. І навіть якщо сталося розлучення, то як надалі таких людей супроводжувати. Війна – це завжди наслідки для особи, родини та суспільства. Тому ми маємо реалізовувати будь-яку можливу допомогу тим, хто сьогодні переживає у своєму житті втрату.

Неможливо жити і не страждати, але сьогодні багато думають навпаки, тим самим себе обманюють та переконують власну совість у іншому. Але чому так? Це завжди актуальне запитання змушує людські уми думати над відповіддю. Самозрозуміло, що ми маємо нести радість, нести мир іншим, але від моменту народження і до природної смерті нас завжди оточують складні та неприємні моменти. Багато людей цей принцип не можуть прийняти, тому починають вживати наркотики, алкоголь та тютюн. Біль сам у собі нас не може вилікувати або врятувати, натомість спосіб, у який ми цей біль переживаємо, може допомогти нам його пережити і стати сильнішими та кращими. У досвідченні страждань фундаментальним принципом є надія – неможливо страждати, щоб не надіятися. Навіть тоді, коли приходить час випробувань, варто надіятися, що це не кінець. Є смерть, але є і Воскресіння. Одне й інше є тайною, яку людський когнітивний потенціал не в силі до кінця зрозуміти. Але є Христос, який помер, але й Воскрес, тим самим даючи надію кожному з нас пройти через те, що й Він. Отже, у християнському розумінні смерть не є остаточністю, але є певним етапом, на якому особа онтологічно не зникає. Кожен із нас колись чув або зустрічав людей, які пережили страждання та своїм прикладом роблять гімн прослави життю.

Але ми й не можемо надіятися без того, щоб не відкритися на буття іншого. Якщо ми закриті та знаходимось у депресії, тоді наші шанси на зцілення зовсім малі. Тому у такому стані важливим є відкритися на себе, тобто переосмислити своє життя, відкритися на Бога та на іншого. «Якщо парашут відкриється, тоді врятує життя» (А. Ейнштейн).

«Страждання опановують людину від того, що вона самотня.

Тому для нас є завдання зрозуміти цінність присутності біля того, хто страждає»

(о. Арнальдо Панґрацці) 

Важливим етапом для людини, опанованою болем, є духовний супровід, бо напрямок до Бога не є самотньою стежкою, адже особливо тоді наближаємося до Бога, коли служимо ближньому (Мт. 25, 35-36). Біль має властивість «тиснути» або ж негативно впливати на особу. Але де ж тоді Бог, якщо страждає невинна людина? Важливо зрозуміти, що віра не є універсальним засобом або знеболюючим, вона не захищає від болю і страждань, але дає силу цьому протистояти. Ми не можемо заборонити дощу падати, бо це не є властивістю нашої природи, але можемо мати дощовик або парасолю. Місією священика є духовний супровід, що має у собі риси людяності. У даному випадку не можемо зробити пріоритет суто на обрядових особливостях, але важливо бути Людиною. Деколи ми можемо бути посередниками між людиною та Богом, але також можемо мати місією посередництва між хворим та лікарем, або хворим та його родиною, адже хворий є одним цілим з родиною; це є криза і виклик для всієї родини.

Окрім лікарів та психологів, на зустрічі були присутні семінаристи Київської Трьохсвятительської духовної семінарії, представники Української Греко-Католицької Церкви, представники православної та протестантської Церков.

Висловлюємо щиру подяку о. Арнальдо Панґрацці за неймовірно цікаві лекції, всесвітлішому о. Ігореві Бойку, який весь час супроводжував гостя та надав можливість почути лекції у перекладі на рідну мову, а також організаторам даного заходу.

бр. Роман Сухоруков, VI курс

 

 

27494


більше...

Читайте також: