ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Семінаристи КТДС взяли участь у святкуванні 10-ліття відновлення структур Луцького екзархату

Семінаристи КТДС взяли участь у святкуванні 10-ліття відновлення структур Луцького екзархату
24 09:18 2018 0 коментарів 219 переглядів

21 вересня 2018 р. Б. у Луцьку відбувалася знаменна історична подія. І Київська семінарія, яка перебуває у найближчому родинному зв’язку із Луцьким екзархатом, яка втішається особливою опікою Луцького екзархату вже від моменту заснування семінарії, багатіє і радіє покликаннями, які зроджуються у Волинській землі та для Волинської землі; також мала нагоду того дня, коли Церква святкує празник Різдва Пресвятої Богородиці, долучитися до сучасної історії земель, які колись стали колискою Унійної Церкви.

Отримавши запрошення преосвященнішого владики Йосафата (Говери), екзарха Луцького, та його прохання про допомогу в часі святкування 10-ліття відновлення структур Луцького екзархату, а також храмового празника головного храму УГКЦ на Волині, семінаристи Київської Трьохсвятительської духовної семінарії з благословення ректорату семінарії вирушили в дорогу на землі славної Волині.

Як подає сайт Луцького екзархату: «...святкування розпочалося із освячення води. Архиєрейську Літургію у співслужінні численного духовенства очолив владика Йосафат. Hа запрошення відгукнувся також і преосвященний владика Петро (Лоза), єпископ-помічник Сокальсько-Жовківський, який і виголосив проповідь». Брати Київської семінарії теж брали участь у Божественній Літургії через свій спів разом із хором, що прибув із Тернопільщини, із села Велика Березовиця, а також, турбуючись усякою послугою, подібно як Марта із Євангельського уривку цього дня.

Після закінчення Божественної Літургії владика Йосафат вручив патріарші та єпископські грамоти духовенству та мирянам, які будували Луцький екзархат протягом останніх десяти років. Після вручення грамот та молитви за Україну, «Боже, великий, єдиний», розпочалася наступна частина святкування – агапа. У часі цієї «трапези любові» всі присутні мали нагоду для дружнього спілкування. А справжньою окрасою цієї частини святкування став концерт семінарійного гурту «МетаНоя».

А вже ввечері цього ж дня брати вирушили в дорогу назад до семінарії. А разом із собою везли щирі вітання цілій спільноті Київської семінарії від владики Йосафата та владики Петра.

Нижче для своєї духовної поживи читайте проповідь преосвященнішого владики Петра (Лози), яку він виголосив у часі Божественної Літургії під час святкування 10-ліття відновлення структур Луцького екзархату 21 вересня 2018 р. Б.

«Преосвященніший владико Йосафате, всесвітліші та всечесні отці, високопреподобні і преподобні отці, преподобні сестри, дорогі браття і сестри, слава Ісусу Христу!

Сьогодні дякую владиці Йосафатові за запрошення, щоби з Вами розділити це свято, яке ми святкуємо в День народження Пресвятої Богородиці – празник Різдва Пресвятої Богородиці. Сьогодні ми зібралися в цьому храмі, щоби прославити Господа Бога за ті ласки, за ті благодаті, які зсилає Він для нас. Але найбільше за те, що Він дав нам свою Матір за нашу Матір. Сьогодні ми святкуємо Різдво Пресвятої Богородиці, а разом із тим ми святкуємо 10 років відновлення структур Луцького екзархату. І маємо ласку молитися в цьому катедральному храмі. Святкуємо також 10 років хіротонії владики Йосафата. Так, вона була трохи скоріше. Але всі ці святкування збігаються на цей катедральний празник Луцького екзархату – празник Різдва Пресвятої Богородиці.

Як ми знаємо з історії, ця подія народження Пресвятої Богородиці мала таке Боже Провидіння, тобто що в дивний спосіб відбулося це народження. Знаємо, що батьки Пресвятої Богородиці, Йоаким і Анна, довго чекали на народження своєї дитини. Цікаво розважити над тим чеканням, над тим, що Йоаким і Анна не переставали уповати на Господа Бога. Незважаючи на те, що були похилого віку, вони не втрачали надії на Боже змилування. Якщо ми подивимось в історію Ізраїльського народу, видно, що люди, сім’я, яка не мала дітей, яка не мала потомства, була в дуже важкому становищі. Бо ходили різні поговірки, що щось їх Бог не благословив, що вони не знайшли ласку в Бога. Дуже важко було такій сім’ї, такій родині, де Бог не благословляв дітьми. Але, незважаючи на всю ту ситуацію, і, дивлячись на життя Йоакима і Анни, бачимо, наскільки вони довіряли Богові. Вони, незважаючи на свій похилий вік, не переставали просити в Бога тої ласки, щоб Господь поблагословив їх дитинкою. І це сталося – те, що вони народили Пресвяту Богородицю. І в особі Пресвятої Богородиці, яку велику ласку вони отримали! Те, що сама Мати Божа сталася їхньою дитиною!

Ми, християни, коли дивимося на життя Пресвятої Богородиці, життя святих, маємо велику благодать вчитися від них, велику благодать черпати з їхнього життя. Ваш екзархат, можна сказати, є посвячений під Покров Пресвятої Богородиці, бо ваша катедра, ваш головний собор є собором Різдва Пресвятої Богородиці. І якщо ми подивимося також на життя Пресвятої Богородиці, я думаю, що оця покора, яку мала Пресвята Богородиця, це також була ця наука батьків, Йоакима і Анни. Бо в покорі вони чекали Божого змилування. Вони також десь спричинилися до доброго виховання своєї дитини.

Звичайно, що Пресвята Богородиця була вибрана з-поміж всіх людей, з-поміж всіх жінок. Бо коли архангел Гавриїл їй з’явився, сказав «благословенна ти між жінками, і благословенний плід лона твого». І цими словами ми молимось, оцей привіт архангела Гавриїла, що ми його молимось і повторюємо кожного дня, прославляючи і величаючи Пресвяту Богородицю цією молитвою – «Богородице Діво». Ми її маємо як матір, бо коли Христос вмирав на хресті, дуже чітко Він сказав ці слова до Пресвятої Богородиці, коли вказував на Йоана Богослова – «ось син твій». Але також вказував Іванові Богословові, вказував на Пресвяту Богородицю – «ось мати твоя». І як каже Євангелист Йоан, що від цієї хвилини він взяв Її до себе.

Кожен із нас хоче перебувати в оцій Божій присутності. Кожен із нас хоче, щоби оце благословення Боже перебувало в наших родинах, наших сім’ях, нашій державі. Запрошуймо і пам’ятаймо про присутність Божу, але також про присутність Пресвятої Богородиці в нашому житті як християн. Пам’ятаймо, що ми не просто називаємо себе християнами, але маємо ласку і честь назвати себе дітьми Божими і дітьми Пресвятої Богородиці. А коли ми є дітьми нашої небесної Заступниці, дивлячись на Неї, як Вона в покорі приймала Божу волю у своєму житті, оце її слово: «Я – раба Господня, нехай мені станеться по твоєму слову». Господи, те, що ти для мене приготував – я приймаю це. Вона також десь, коли зустрічалася з архангелом Гавриїлом, коли з’явився архангел Гавриїл, вона також десь мала таку непевність. Бо запитує його і каже: «Як це станеться, що я породжу сина, я мужа не знаю». Але в цьому запитанні є також і готовність Пресвятої Богородиці сповнити Божу волю. Взагалі, якщо ми подивимось на життя Пресвятої Богородиці від того чудесного народження, яке було, також від з’явлення архангела Гавриїла до стояння під хрестом, ми завжди можемо прослідкувати, як Пресвята Богородиця довіряла себе, довіряла свого Сина і всю ту ситуацію, яка була в її житті, у руки Небесного Отця. Від самого зачаття Божого Сина у своєму лоні, Вона, ніби, мусила собі казати: «Я – раба Господня, нехай станеться мені по твоєму слову». Вона, коли дізналася, що зачне Сина, як вона могла це сказати Йосифові? І знаємо, що Йосиф мав тривогу в серці, щоб відпустити Пресвяту Богородицю. Але через втручання ангела Божого сталося інакше. Як Вона, яка знаючи, що має народити Божого Сина, народжує його в стайні? Не в кімнаті, яку би Вона мала приготувати, не в тому місці, де заздалегідь мало бути все готове до приходу Божого Сина. Але – в стайні. Чи коли Вона мусить втікати до Єгипту, бо переслідували Боже дитятко. Будучи в стані біженки. Чому, тримаючи на руках Божого Сина, Вона чулася також десь у своїй землі, у своєму домі незахищеною? Але Вона каже... Ми не чуємо тих слів у Євангелії. Але Вона згоджується на ту Божу волю і її виконує. Чи коли Вона проводжає в останню дорогу свого Сина, коли Вона бачить, що її Син двигає тяжкий хрест, і коли Вона бачить, що її Син вмирає на хресті. Кожна мама відчуває, має великий біль і жаль, що мусить бачити, коли вмирає її дитина. Ті, хто цього не пережив, не можуть цього зрозуміти. Але в особі Пресвятої Богородиці, що Вона йде цією хресною дорогою за своїм Сином і бачить, коли її Син вмирає на хресті, і своїми руками вкладає свого Сина до гробу – вона погоджується на Божу волю. Але, що тут є такого особливого? Тому що Вона не дивиться тільки на себе, але Вона пам’ятає, що Вона сама, цей світ, в якому живе, і вся ця ситуація, яка відбувається з Нею, з її Сином, є в руках Небесного Отця. І Бог Отець просто так цього не лишить. І можемо сказати, що Вона вірила в ці слова, які говорив Христос. Бо за життя ми чуємо в Євангелії, що Син Божий буде переслідуваний, що Його засудять, Його вб’ють. Але Христос говорить, що він воскресне на третій день. І вона слухала це Слово Боже. Вона Його слухала не тільки при Благовіщенні, погоджуючись прийняти у своє лоно Божого Сина, але Вона його слухала через ціле своє життя. І Вона пам’ятала це Слово Боже, і вірила цьому Слову Божому. Вона жила вірою, Вона є великою вчителькою також нашої віри.

Сьогодні ми в Євангелії чуємо про жінку, яка прославляє Матір Ісуса Христа. «Блаженне лоно, яке тебе носило і груди, які тебе кормили». З-поміж народу якась жінка. Та якась жінка може уособлювати будь-кого з людей. І ми разом із цією жінкою хочемо також сказати і звеличати Пресвяту Богородицю в нашому житті. Але ми також чуємо відповідь Ісуса Христа на це прославлення цією жінкою Пресвятої Богородиці. «Блаженні всі, що слухають Слово Боже і зберігають Його». Господь нас закликає, чи дає нам можливість бути блаженними. Тобто, що це означає бути щасливими? Бути щасливими – це коли ми слухаємо і зберігаємо, виконуємо Боже Слово, Божу волю в нашому житті.

Ми багато можемо ще говорити про Пресвяту Богородицю, хоч так мало Боже Слово, Біблія, нам розповідає про Неї. Але в тих невеличких моментах, у тих невеличких епізодах, про які ми дізнаємося зі сторінок Святого Письма, ми бачимо, яку велику роль, яке велике завдання мала Пресвята Богородиця. І ким Вона є для нас? Бо Боже Слово, те останнє слово, яке Христос сказав на хресті, це Боже Слово поручає нам Її за свою Матір. Щоби ми прийняли Її в наш дім, у наше серце, у наш народ. Щоби разом із Нею іти через те життя і довіряти Богові. Які би не були ситуації, які би не були труднощі чи виклики в нашому житті. Довіряймо Богові! Поручаймо Йому наше життя, життя нашої родини, сім’ї, життя нашого народу. І через нашу молитву з Нею, бо молимося вервицю, молимося оці (молитви), повторюючи «Богородице Діво». Скільки разів ми її прославляємо? Але через це промовляння молитви ми також можемо випросити для себе, для нашої родини, для нашого народу тих необхідних ласк. Сьогодні, святкуючи свято Різдва Пресвятої Богородиці, ми дякуємо Богові за цей великий дар, який Він дав нам, людям. Він дав нам свою Матір. Сьогодні ми, святкуючи це свято Різдва Богородиці, просимо в Бога благословення для цілого Луцького екзархату, для нашого владики Йосафата, для всіх наших священників, які служать і трудяться тут, але й для всіх вас, всіх вірних Луцького екзархату, щоби Божа благодать і Боже благословення перебувало у вашому серці через молитви і заступництво нашої небесної Заступниці. Нехай Пресвята Богородиця товаришує нам у нашому житті. Щоб разом із Нею ми перейшли це життя у вірі, у надії і в любові. І осягнули вічне спасіння. Амінь. Слава Ісусу Христу!».

бр. Тарас Брацюнь, VI курс КТДС

Фото: Луцький екзархат УГКЦ та Духовні святині України

 

31290


більше...

Читайте також: