ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

“Радість починається з чистого сумління” – ієрм.Олег Федоренко

“Радість починається з чистого сумління” – ієрм.Олег Федоренко
28 11:36 2015 0 коментарів 1768 переглядів

У Світлу середу, 15 квітня в гості до львівських салезіян завітала спільнота Київської Трьохсвятительської духовної семінарії. У храмі Покрови Пресвятої Богородиці Згромадження Салезіян семінарійні отці-настоятелі служили, а брати-семінаристи доповнювали співом Божественну Літургію. Після Літургії була нагода поспілкуватись з о. Олегом Федоренком, якого знаємо як доброго реколектанта і радісного проповідника. Адже як казав св. Іван Боско: “Сумний святий – сумнівний святий”.

Що ж таке правдива радість? Радість і гумор – чи це одне й те саме? Про це поговоримо з о. Олегом Федоренком.

− Отче, що для Вас означає радість? Ніцше казав, що християни багато говорять про радість, а самі виглядають сумними. Чому воно так?

− Чому християни виглядають сумними? Можливо через те, що християни розуміють свою грішність? Це, по-перше. А, по-друге, що ми розуміємо як радість? Задоволення від життя? Задоволення від того, що можеш робити добре, чи від того, що тобі зараз добре? Тобто має бути якесь джерело радості. То що ж тоді є радість? Насамперед це розуміння того, що ти робиш те, що маєш робити. Нехай тобі не завжди буде солодко і приємно на тому місці, де ти є, але це радість.

− Але в тому, чим Ви займаєтесь, мабуть, тяжко знайти якусь радість?

− Треба розрізняти сміх і радість. Задоволення від того, що час від часу я стаю свідком того, що люди змінюють на краще свої життєві принципи чи позиції. Так, я бачу дуже багато людської біди і нещастя, пороку і гріхів, але це не означає, що така людина позбавлена радості чи в тій роботі нема якихось моментів, коли ти розумієш, що Бог через тебе робить добро. Є. Саме ці моменти і є радість. Бути на своєму місці і робити те, що ти можеш. Радість починається з чистого сумління, коли ти розумієш, що чесно робиш те, що вмієш робити.

− Добре. Радість і почуття гумору.

− Вони є поєднані, але почуття гумору починається з самого себе. Щаслива та людина, яка вміє посміятися зі своїх недоліків. Можливо, християни і ходять часто сумні, бо вони переймаються своєю грішністю. Взагалі, за гріхи треба каятися, але з них ще можна і сміятися. То є дар Божий, який дозволяє людині не самообожествитися. В "Листах Крутеня" є така фраза, що в пеклі всі є дуже поважні. Той, хто вміє сміятися зі своїх гріхів, звільняється від багатьох спокус. Не легковажити гріхи, а сміятися зі своєї немічності. Бо в тому є різниця.

− Часто, коли люди іронізують, вони можуть ранити інших. Де має бути це здорове почуття іронії, щоб не образити іншу людину?

− Межа того - не наступати на людську гідність. Можна навіть, вказуючи комусь на його недоліки, не принизити гідність, а можна втоптати людину в болото. Іронія і сарказм часом є єдиними ліками для якоїсь зарозумілої людини, коли вже лагідність не допомагає. Бо коли ти вказуєш людині на її помилки, ти не принижуєш її гідність, але сам процес може бути таким, що та людина потім відчуває себе, ніби її виваляли у багні.

− Владика Борис Гудзяк колись казав, що почуття гумору - це легкий спосіб донести до людини нові знання.

− Можливо, нові погляди на себе. Але біда в тому, що якщо людина не хоче вчитися, її не навчиш. Є вміння балансувати. Треба мати відчуття балансу між тим, що ти знаєш і тим, що ти хочеш зробити. Це є велика прірва, а гумор дозволяє нам не впасти в цю прірву.

− Чи можете пригадати якісь кумедні випадки з Вашої роботи?

− Вони досить специфічні. Смішно було як мала бути різдвяна вечеря і хтось привіз два чи три ящики нового жіночого взуття і одягу. І як ті баби сварилися за колготки чи босоніжки - то був цирк! Але то таке.

− Цікаво, в яких ситуаціях Ви можете бути більш різкими або більш ліберальними?

− Більш м'яким я можу бути з людиною, коли вона, наприклад, приходить пізніше, але коли бачу, що вона працює. Була одна панянка, яка регулярно заливала очі, за що не раз діставала. А тепер вона пішла на роботу і приходить пізніше. До нас клієнти заходять від восьмої до дев'ятої вечора, а вона приходить о дванадцятій. Коли людина рухається, починає щось робити, я іду їй назустріч. Але коли бачу, що людина просто нічого не хоче робити, то я їй не спущу і найменшого. Бо коли людина пливе, то допомогти їй виплисти - це мій обов'язок.

− Колись в одному інтерв'ю писали, що Ви читаєте небагато літератури, але одну і ту саму: Гілберт Честертон, Льюїс... Яких ще можете назвати улюблених письменників?

− Читаю зараз одного дуже хорошого французького філософа. Ніколи не можу згадати його прізвища. Здається Володимир Янкелевич. У нього є така книжка "Іронія прощення". До речі, я б радив її семінаристам прочитати.

− Ви писали, що до третього курсу хотіли бути не священиком, а філософом. Чому так захоплювала філософія і чому не хотіли бути священиком, а потім захотіли?

− Мислення не може не захоплювати. А до священства тоді відчував якусь легку відразу, все мені здавалося таке дуже "вуйківське". А потім зрозумів, що таки хочу бути священиком.

− А зараз в священстві не відчуваєте такого "вуйківства"?

− Я себе не відчуваю поза священством. Хоча і бачу його не завжди з найкращого боку.

− Що для Вас означає бути сучасним священиком?

− Нема сучасних священиків, є просто священики. А бути священиком - це жити, дихати, бути зі своєю паствою, знати їхні болі, радості, співпереживати з ними. Нема сучасних священиків, є або священик, або не священик.

− От є така дилема, що одружений священик і про сім'ю має дбати, і про людей. У нас часто семінаристи на реколекціях питають, як знайти цю золоту середину, щоб і не занедбувати одне, і дбати про інше?

− Я не можу давати рекомендацій, бо сам нежонатий. Я скажу тільки одну річ: є помагаюча Божа ласка. Добрий священик із доброю родиною є добрим прикладом. Хтось говорить про той факт, як про трагедію, але я не схильний до такої точки зору. Перш за все для священика на першому місці має бути Бог. Тому родина має бути готова до того, що їй доведеться ділити його з Богом. Я час від часу сповідаю священиків, бачу, що не завжди дружини є такою опорою. Бо вони зі своїм материнським інстинктом думають про господарство, про дітей, про те, що має бути в хаті. Жонатий священик, то є дивне таїнство. Я вважаю, що мені легше, ніж жонатому священику. Я вибрав легшу дорогу. Немає рецепту, як розподілити зусилля. Пам'ятай, що перше місце - Боже. Скільки священиків з родинами поїхали в Сибір, бо не вибрали родину, а вибрали вірність Церкві. А скільки не поїхало, бо перейшли в православ'я, стали на захист родини. Чим більше в тебе є, тим ти вразливіший.

 

Розмовляв бр. Сергій Синовіцький, V курс КТДС

10919


більше...

Читайте також: