ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Брати КТДС традиціно відвідали військовий госпіталь

Брати КТДС традиціно відвідали військовий госпіталь
30 09:19 2018 0 коментарів 159 переглядів

Недільного сонячного ранку ми, брати-семінаристи, традиційно відвідали Центральний госпіталь Збройних сил України, що знаходиться в місті Києві. При вході в одне із відділень, з якого  цього разу ми розпочинали відвідини військових, нас зустрів цікавий та досвідчений офіцер ЗСУ, заступник з гуманітарних питань однієї з військових частин м. Суми пан Віталій, який своїм радісним виглядом та дотепними жартами ділився власним життєвим досвідом. Слід зауважити, що за щирою посмішкою та цікавими розповідями ховалися біль та суток цього відважного чоловіка, адже нещодавно він переніс операцію з ампутації правої ноги. Але він не прагнув щоб його пожаліли чи заспівали йому оди «Про мужність», він прагнув просто людського спілкування.

Зайшовши в середину відділення ми з братами відвідували одну палату за іншою, де свій курс лікування проходять бійці АТО та військові запасу ЗСУ та інших військових формувань, де ми зустріли багато цікавих та відкритих людей, тому про деяких я хотів би розповісти, адже в суспільстві складається ілюзія, що війна десь далеко, або що є якесь затишшя, але, нажаль, це тільки ілюзія якою ми намагаємося виправдати свою байдужість. Коли ми вже заходили в середину, Віталій сказав нам, що в госпіталь прибули з передової поранені, яким потрібна підтримка. Через деякий час наших відвідин, ми завітали в палату, де було четверо воїнів АТО, з яких троє привезені цього тижня з передової. Серед них молодий хлопець Сергій з Радомишля (Житомирська обл.) віком десь до 28 років, який з пораненням обох ніг проходить лікування. Сергій на передовій з 2014року, цієї осені в нього закінчується контракт і він планує повернутися додому, де продовжить з відчуттям виконаного обов’язку будувати своє життя. Сергій розповів, що раніше мав з другом невеликий бізнес, але з початком війни він, як і тисячі українських чоловіків і жінок, не вагаючись, пішов  на війну, як сам сказав: «Захищати країну». І з честю та гідністю протягом чотирьох останніх років він це виконував. І хоч сьогодні він з болем переживає поранення, які отримав нещодавно в бою під Авдіївкою, бойовий дух цього молодого хлопця аж ніяк не зламався. Цей дух українського народу є образом, про який писали та оспівували в багатьох піснях, сьогодні втілюється в реальність завдяки нашим героїчним військовослужбовцям.

Ще одного героя, якого я хотів би згадати, це пан Яків з Полтавщини - стрункий, скромний чоловік більше нагадував митця, ніж людину, котра прийшла з передової. Як і попередній наш герой, пан Яків на війну пішов добровільно, адже мав досвід водіння бойових машин, що стало в пригоді в його службі в ЗСУ. Пан Яків розповідав більше про побут та виклики, які переживає український солдат на передовій. «Зима холод та сирість, а літо - така спека, що немає куди подітися - так в окопах та бліндажах проводять будні наші військові, переносять тяжкість служби», - сказав пан Яків. Але це не були слова нарікання чи докору, а радше посилання нам: цінуйте та дякуйте за те, що маєте, адже за це хтось платить високу ціну.

Для мене як для семінариста це був дуже важливий досвід для формування мого духовного життя. Втомлені, але натхнені нелегким життям наших воїнів та їх бойовим духом, вдячні Богові за їх гідний приклад, ми повернулися до семінарії, де ділилися пережитим з нашими братами. І я хочу ще раз нагадати, що війна триває, а військові з травмами нікуди не зникли, вони перебувають серед нас, тому, як і кілька останніх років, вони потребують нашої уваги, підтримки та молитви, а ми маємо виконувати обов’язок християнина - служити ближньому.

Бр. Олександр Француз, ІІІ курс КТДС

28812


більше...

Читайте також: