ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

11 днів до освячення храму

11 днів до освячення храму
05 19:00 2017 0 коментарів 143 переглядів

 о. Олег Олекса: Служіння братів КТДС вже принесло рясні плоди.

Отець Олег Олекса – перший префект Київської Трьохсвятительської духовної семінарії (КТДС), у минулому секретар Блаженнішого Любомира, а сьогодні – секретар Блаженнішого Святослава.

Ми розмовляли з о. Олегом  як за одну зустріч із секретаря глави УГКЦ він став префектом семінарії, яка ще тільки мала постати; про труднощі у створенні цього закладу у Княжичах; добрі плоди нашої семінарії та майбутні виклики, з якими нам доведеться ще зіткнутись.      

 Отче Олеже, як Ви дізнались про бажання Блаженнішого Любомира  відкрити семінарію у Княжичах?

Коли я ще працював секретарем Блаженнішого Любомира, то він неодноразово згадував про потребу нашої семінарії в Києві. І навіть одного разу в його резиденції було декілька єпископів. Одного дня вони поїхали дивитись на будинки. Я не приділив цьому факту особливої уваги. Але коли вони вже повернулись, то я дізнався, що вони їздили вибирати будинок для семінарії. А у кінцевому результаті я зрозумів, що йде серйозно мова про відкриття чи, як вже зараз говоримо, про відновлення семінарії в Києві.

Одного разу, коли я був у відпустці вдома на Львівщині, а Блаженніший був закордоном у певній справі, владика Богдан (Дзюрах – ред.) зателефонував мені: «Отче, поверніться, будь ласка, до Києва на 1-2 дні, бо є одна дуже важлива справа, яка потрібно буде залагодити». Владика Богдан сказав мені також запросити на зустріч двох отців: о. Петра Жука та о. Віталія Марцинюка, хоча не пояснив причини. У мене не було жодного уявлення про що буде зустріч. Також сказали мені, щоб я був присутній. Я гадав, що моїм завданням на цій зустрічі буде ведення протоколу. У ході розмови, яка була короткою, Блаженніший Любомир заявив про бажання відновити семінарію в Києві, ректором якої мав стати о. Петро, а духівником – о. Віталій. Тоді мені тоді спала така думка: «а хто буде префектом?». І тут… Я навіть не сподівався… Чесно кажу… Блаженніший згадує мене: «Отче, якби Ви могли бути префектом, бо Ви вже маєте досвід.» Нам дали декілька днів, щонайменше один, щоб подумати. Пригадую, як до мене підходив вл. Богдан з проханням, щоб я не відмовився. А я до кінця не розумів, як воно має функціонувати, бо я ще й був секретарем Блаженнішого. Одним словом, я був здивований і не знав, як воно буде.

 Якими були ваші думки щодо актуальності відкриття семінарії на той час і саме тут у Княжичах біля Києва?

Я гадаю, що це була вдала думка, навіть більше, можу сказати, вона була натхненна Святим Духом. Це був Божий Промисел, який покерував і Блаженнішим Любомиром, і владикою Богданом, і нами, бо ми дали згоду працювати у новоствореній семінарії. Хоча ми до кінця ще не розуміли, скільки воно буде коштувати наших зусиль, бо ще нічогісінько не було. Ми навіть не знали, чи був уже будинок для семінарії. Одним словом, ми були здивовані.

 Які виклики стояли перед Вами як префектом новоствореної семінарії?

Раніше, ніж семінарія почала діяти, виникало ще багато питань. Спершу, були питання організаційні, над якими я з о. Петром спільно працювали, а саме питання житла, меблів, опалення, формації, курсів навчання, проведення перших вступних іспитів. А щодо безпосередньо обов’язків префекта, то щось виникало кожного дня. Перше з чим ми з о. Петром зустрілися був літургійний спів. Хоча тоді вступив до семінарії бр. Григорій Березюк, який міг провадити спів, однак у перші дні мені, відверто кажучи не дуже співочій особі, доводилося бути дяком. Для мене це був виклик, бо я ніколи таким не займався.

Стосовно життєвих речей, то у тут виникали труднощі з якими я не зустрічався у Львівській семінарії. Хлопці були з різних регіонів України. Не всі вони розуміли мою галицьку говірку. Пригадую, я казав, щоб ми зібрались п'ятнадцять по п’ятій, а хлопці не розуміли о котрій це годині. Тому я змушений був казати о 17:15 або п'ятнадцять хвилин шостої. Як наслідок, я повинен був контролювати, як я розмовляю, бо вони не цілком  розуміли мене. Також були труднощі щодо розпорядку дня, який, звичайно був. Однак, будинок ще не був адаптований для життя, тому багато часу і навчання, і самопідготовки йшло на різного роду роботи. Для прикладу, настала зима, а цей будинок не був призначений для життя взимку. Ми запустили опалення. Потім через димохід пішов конденсат, який почав капати через стелю на ліжко бр. Сергія Підтілова.

Було складно, але завдяки Божій допомозі та старанню братів нам вдалось все налагодити.         

 Чи можете розповісти певні жартівливі чи курйозні випадки за час вашої праці в якості префекта КТДС?

Один випадок, який зараз пригадую пов'язаний із світлом. Відповідно до розпорядку о 22.30 семінаристи повинні вимикати світло у кімнаті. Коли я ходив перевіряти дотримання цієї вимоги, то одного разу трапилась така ситуація. Заходжу я у кімнату. Там вимкнено світло, але горить настільна лампа. Я запитаю: «Брате, чому світло не вимикаєш?», а він мені: «Отче, це не світло, це – настільна лампа». Але я легко переконав його, що настільна лампа теж є світлом. І більше таких дискусій не було.    

 

 Як би Ви оцінили функціонування та плоди  семінарії за перші сім років її існування?

Проведена титанічна робота за цей час, навіть у самому будинку. Також я би підкреслив таку річ як свідчення самих братів. Для жителів села Княжич наша Церква тоді у 2010 році була малознана. Участь хлопців у житті села, навіть звичайна, подорож у маршрутці Київ-Княжичі справляла добре враження. Бо від молодих хлопців очікують якихось негараздів, що вони щось зламають, а тут інші хлопці, які хочуть бути священиками.

Окрім того, участь семінаристів у літургійному житті Патріаршого собору як у співі, так і в прислузі поставило нашу Церкві у Києві на новий дуже високий рівень. Врешті, важливою є участь братів у конференціях, що відбуваються  у різних навчальних закладах, служіння у військовому госпіталі, поїздки у дитячу колонію. Одним словом, вважаю, що служіння братів вже принесло рясні плоди.

 Які виклики стоять перед КТДС у майбутньому?

Перш за все, це виклики, які стоять перед семінаристами, а саме не понизити планки, яка вже сьогодні стоїть досить високо. Дотепер були завжди певні труднощі пов’язані з будівництвом семінарії, залученням викладачів, проживанням. Це давало поштовх йти далі, не зупинятись. Також необхідно не втратити «образ семінариста у княжицькій маршрутці».

Тепер, коли у семінарії є добрі та зручні умови, то легко до цього звикнути. А коли брати вийдуть із семінарії, то умови служіння в нашій Київській архієпархії та екзархатах можуть бути гіршими. Важливо, щоб це не стало розчаруванням та не спричинило нарікань.

Однак, думаю, найбільшим викликом для майбутнього семінарії є зберегти покликання до священства кожного, хто вступає до неї. Навіть більше, завданням семінарії є розвинути це покликання.

Водночас, для випускників семінарії важливо не втратити того доброго, що брати здобули у цьому духовно-навчальному закладі, а саме молитви, досвіду присутності Бога, духовного читання.

Врешті, хочу побажати, щоб випускники КТДС мали світлі спогади про неї, були гордими, що навчались у ній.  

 

Розмовляв бр. Ярослав Кузишин,

Медіа-центр КТДС

 

 

24848


більше...

Читайте також: