ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Тринітарна основа місії через призму богослов'я св. Томи Аквінського

Тринітарна основа місії через призму богослов
Грудень 26 20:54 2018 0 коментарів 114 переглядів

Яка є основа місійної діяльності? Що є остаточною метою будь-якої місії? Чому Церква повинна здійснювати місії? Відповідь на ці питання мала дещо різні наголоси протягом історії. До ІІ Ватиканського собору основу для місійної діяльності вважався наказ Ісуса Христа, даний апостолам: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мт. 28, 19) [3, с. 1]. Завдяки ІІ Ватиканському Собору, а згодом енцикліці Redemptoris missio, основою місії Церкви є Таїнство Пресвятої Трійці» [3, c. 1]. «Сам місійний наказ і сама Христова місія мають джерело і основу – Пресвяту Трійцю, бо Вона є початок і кінець будь-якої місії» [3, с. 1]. Місія Церкви внутрішньо і сутнісно випливає з Пресвятої Трійці[1].

Успіх місії – це зустріч людини з живим Богом у трьох Особах. «Церква-паломниця за природою своєю є місійною, адже вона, відповідно до задуму Бога-Отця, виводить свій початок із місії Сина та місії Святого Духа» [2, с. 266]. З цього твердження випливає тринітарний аспект місійності.

Тема даної роботи лежить у площині теологічної місіології. Метою цієї роботи є частково висвітлити тринітарне вчення св. Томи Аквінського про місії Осіб Пресвятої Тройці. Його вчення характеризується систематичністю, послідовністю та філософським підходом, який служить методом опису Божественних реалій.

Питання щодо місій Божественних Осіб Тома Аквінський розглядає у трактаті про Пресвяту Тройцю (ST I, 27-43), поміщеного в систематичну працю Сума Теології (Ч. 1). Трактат про Тройцю закінчується саме питанням про місії Божественних Осіб [1, с. 518]. Спочатку св. Тома розглядає, чи Божественна Особа може бути посланою у властивому значенні слова. Іншими словами Тома аналізує адекватність вживання терміну «місія» щодо Божественних Осіб. На підтвердження того, що Одна Божественна Особа посилає Іншу, Аквінат використовує Святе Письмо, яке містить такі слова Ісуса Христа: «…бо не сам я, а з Отцем, який послав мене» (Йо. 8, 16) [1, с. 519]. Є ряд інших біблійних текстів, які говорить про місії Божественних Осіб [6, с. 5]:

  1. «Хто прийме одне з таких дитят в моє ім'я, – мене приймає; а хто мене приймає, – не мене приймає, а того, хто послав мене» (Мр. 9, 37).
  2. «Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти» (Йо. 3, 17).
  3. «Коли я суджу, то суд мій правдивий, бо не сам я, а з Отцем, який послав мене» (Йо. 8, 16).
  4. «І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки» (Йо. 14, 16).
  5. «Кажу вам, однак, правду: Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, – пришлю його до вас» (Йо. 16, 7).

Екзаменуючи термін «місія», Тома розглядає певні зв’язки. Він говорить, що існує зв’язок між: 1) посланим і тим, хто посилає, 2) між посланим і місцем призначення, куди він приходить [1, с. 519]. Бути посланим означає, що той, хто є посланий, в певному сенсі походить від того, хто посилає [1, с. 519]. Таке післаництво, на думку Томи, можливе трьома способами: 1) як наказ (господар посилає слугу), 2) як порада (радник підказує королю йти на битву), 3) як джерело (дерево, яке посилає у свої грона цвіт) [1, с. 519]. Післаництво Божественної Особи можливе лише «за допомогою» третього способу, який не заперечує рівності [1, с. 519]. Іншими словами маємо розуміти, що Той, Хто посилає, не є більший, ніж Той, Хто йде [6, с. 5].

Щодо другого зв’язку «посланий і місце призначення» існує два варіанти: 1) посланий починає перебувати в тому місці, в яке посланий, настільки, наскільки він до того там не був, або 2) починає перебувати там у такому смислі, в якому не перебував раніше [1, с. 519]. Перший варіант може стосуватися людини – адже ідучи на місію, людина прибуває в певне місце, де вона ще не була [Пор. 7, с. 366]. Такого неможливо ствердити про Бога, бо Він є всюди присутнім. Але щодо Бога застосовується другий варіант – присутність у новий спосіб. Тут, говорячи про Пресвяту Тройцю, не можемо піддаватися помилці, що якщо Когось посилають, то означає, що перед тим там Його не було. Коли Хтось є посланий – це означає, що появляються нові відносини з цією Особою [6, с. 5]. 

Беручи до уваги все вище сказане, Тома твердить, що термін «місія» можна застосовувати до Божественної Особи, бо даний термін позначає з однієї сторони походження від того, хто посилає, а з другої – новий спосіб існування в іншому [1, с. 519]. Про Сина сказано, що Його Отець послав у світ, бо Його видиме існування розпочалося у світі, оскільки Він прийняв нашу природу; бо ж і до того Він був у світі [1, с. 519].

Важливо одразу відповісти на питання: чи всі Божественні Особи можуть бути посланими? Саме поняття «місія» має на увазі походження від іншого, а в Богові це означає походження від першоджерела. Оскільки Отець не походить від іншого, Йому ніяким чином не властиво бути посланим. Це може відноситися лише до Сина і Святого Духа [1, с. 524].

Тепер ми приходимо до ідеї походження, що є чи не найважливіша у тринітарній доктрині св. Томи Аквінського. Саме із питання про походження [processio] у Богові, Аквінат почитає трактат про Пресвяту Тройцю. У Сумі Теології (ST I, 27) св. Тома говорить про відвічне походження Сина і Святого Духа [1, с. 349-358]. Походження є основою для відносин у Пресвятій Тройці. Походження є відвічними, стосуються внутрішнього життя Пресвятої Тройці і їх є два: походження Сина – народження [generatio] (вічне, постійне), походження Святого Духа – ісходження [spiratio] (ST I, 27). Отець ні від кого не походить. Тому Він є безначальне Начало [5, с. 40].

Отож, ми коротко розглянули відвічне походження Божественних Осіб. Крім відвічного походження, Тома говорить про «часове походження», що ними є місії Божественних Осіб. Тобто «походження» може стосуватися вічності і часовості [1, с. 520]. Наприклад, походження Сина може відбуватися вічно – оскільки Він – Бог, і в часі, оскільки Він стає людиною відповідно до його видимої місії, або оскільки Він перебуває у людині відповідно до Його невидимої місії [1, с. 520].

Отож, походження Осіб у Пресвятій Тройці, що базуються на відвічних відносинах є вічними. Коли ж Бог діє у напрямку до істоти розумної природи, тобто людини – таке  походження є часове. Тобто місії – це зовнішнє діяння Пресвятої Тройці [6, с. 5], напрямлене до створіння.

Місія включає двосторонні відносини: до Особи, що посилає, і відносини до створіння [7, с. 369]. Відносини у Тройці – завжди відвічні, тоді як місії щодо створінь завжди часові [8].

Місії Божественних Осіб – це не є зміною Бога, це зміна творіння, яке завдяки цим місіям освячується. Син до Воплочення як Творець був всюдиприсущим. Але Воплочення створює нові стосунки з цією Особою. Так само благодать змінює не Бога, а нас [6, с. 6].

Святий Тома ділить місії Божественних Осіб на видимі та невидимі. Видима місія Сина – воплочення. Видима місія Святого Духа – сходження у День П’ятидесятниці. Видимі місії мають видимі наслідки [6, с. 5], через них Божественні Особи об’являються. Невидимі місії пов’язані з даром освячуючої благодаті. Цей зв’язок проявляється у тому, що невидима місія Божественної Особи є даром освячуючої благодаті (ST I, 43) [1, с. 522]. Так до прикладу, видима місія Сина, як було вищесказано, це воплочення, невидима – перебувати у людині через освячуючу благодать.

Варто зазначити, що через освячуючу благодать у нас перебуває вся Тройця: Отець, Син і Святий Дух [1, с. 525]. Кожна Особа з Пресвятої Тройці перебуває у душі завдяки освячуючій благодаті. Це згідно зі словами Писання: «Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло» (Йо. 14, 23). Однак, слід пам’ятати, про Отця не можна говорити, що Він – посланий, бо Він не походить ні від кого [1, с. 525].

Існує зв'язок між місією Сина і Святого Духа. Насамперед слід сказати, що одна не можлива без іншої. Ці місії мають спільність і деяку відмінність, які розглянемо. Якщо говоримо про місію у зв’язку з походженням – то місія Сина відрізняється від місії Святого Духа так, як родження відрізняється від ісходження. Якщо говоримо про місію по відношенню до наслідків благодаті – то в цьому смислі обидві місії є закорінені в благодать, але відрізняються наслідками, якими є просвіщення розуму (наслідок місії Сина) і горіння любові (наслідок місії Святого Духа) [1, с. 526].

Вчення Томи Аквінського про місії Божественних Осіб – це безперечно площина тринітарного вчення. Також воно пов’язане з вченням про освячуючу благодать і перебуванням Пресвятої Тройці у людській душі завдяки цій благодаті.

Можна зробити висновок, що остаточним наслідком місійної діяльністі Церкви, основою якої є Пресвята Тройця, має бути замешкання Пресвятої Тройці у душі людини завдяки освячуючій благодаті.

Список використаної літератури та джерел:

  1. Аквинський Тома, Сумма Теологии Ч. 1 / перекл. С. И. Еремеева, А. А. Юдина, Киев: Эльга, Ника-Центр; Москва: Элькор-Мк 2002.
  2. Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі / перекл. з лат. / Український католицький університет. – Львів: Свічадо, 2014. – 608 с.
  3. Кабаль Атанасій, Місіологія. Скрипт, Київ 2018.
  4. Святе Письмо Старого та Нового Завіту / перекл. І. Хоменко, Рим: Місіонер 2007.
  5. Синод Єпископів УГКЦ, Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», Львів: Свічадо 2012.
  6. Сімон Домінік ОР, Тринітарне богослов’я. Скрипт, Київ 2016.
  7. Emery Gilles OP, The Trinitarian Theology of Saint Thomas Aquinas / перекл. F. A. Murphy, New York: OxfordUniversity Press 2007.
  8. Sanders Fred, «Aquinas on Divine Missions» // сайт The Scriptorium daily, жовтень 2009: http://scriptoriumdaily.com/aquinas-on-divine-missions/

 



[1] Адам Волянін, Троїчні основи місії, в: «Місія – слідом за Христом: базовий курс місіології», УКУ, 2015, 40.

32604


більше...

Читайте також: