ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Роздуми з Когелетом: цінності та сенс життя

Роздуми з Когелетом: цінності та сенс життя
28 14:45 2019 0 коментарів 331 переглядів

Перший тиждень посту є досить інтенсивним. Це і канон Андрея Критського, і обмеження раціону, і додавання певних молитовних елементів до звичного добового літургійного циклу, і алітургійні дні. Все це виглядає досить форсованим стартом дороги посту – дороги до Воскресіння. У багатьох це викликає низку запитань про те, чи доцільно, що Церква саме так розпочинає піст? Чи, можливо, потрібно було все ж таки поступово вводити людину у нові покаяльні практики? Такі ж питання виникали на початку і в мене.

Так сталося, що початок посту наступив одночасно з потеплінням, а отже, знову з’явилася можливість робити зранку пробіжки. І власне після перших кількох я помітив, що в міру форсований старт відразу задає темп на всю пробіжку. Трохи втомлюєшся, але біжиш вже на автоматі, організм призвичаюється і біжиш попри все. Натомість, якщо початок дуже повільний, то важко збільшити темп. На прикладі цієї аналогії мені стала зрозуміла і аналогія з першим тижнем посту. Він різко відсікає увесь баласт повсякденного життя, який віддаляє тебе від Христа і Його шляху. Заповнення цього часу практиками, згаданими на початку статті, вимагає від людини змінити себе і свій спосіб життя. Тобто більш ефективно розподіляти час і застановлятися над речами, які є важливі, але в рутині повсякденного життя можуть відходити на другий план.

Власне, коли наступив другий тиждень, відчувається деяке послаблення в порівнянні з першим. Відчуваєш цю гармонію та цей «автоматизм бігу». Форсований старт налаштував тебе на початку посту і завдав тобі «темпу» на всю Чотиридесятницю.

Саме тоді і виникає питання, яке турбує багатьох. Воно виникає в різні періоди життя людини, але саме в час посту можна глибше над ним застановитися. Це питання про цінності, якими живемо, і про сенс життя в цілому. Воно не є найгострішим із тих, які повстають під час посту, але в житті кожної людини трапляються періоди переосмислення. Трапляються й періоди зневіри. А цінності, якими ти жив до цього, втрачають будь-який сенс. Люди можуть бігти до психологів, вважати це депресією. Не заперечую, що це дійсно може бути так, але слід звертати увагу і на духовне життя. Адже життя християнина не полягає лише у відвідуванні недільних богослужінь. Ми є тією сіллю землі та євангельською закваскою у цьому світі. Не лише священики чи духовенство, а й кожен із нас. А якщо сіль звітріє, то що ж зробить її солоною?

Зрештою, різні причини можуть викликати ту зневіру. Можливо, це негідна поведінка місцевого священика або ж особиста трагедія… Не будуватиму здогадок, адже варіантів може бути безліч. Проте надзвичайно позитивним є таке питання. Це свідчить про те, що ти не хочеш сліпо вірити, а намагаєшся пояснити чи спробувати повернути втрачену віру. Власне, походження зневіри – це брак правди, яку потрібно віднайти. Неодноразово сам стикався з таким, не раз особисто намагався знайти відповіді на питання, що стосуються непростих епізодів в історії Церкви. Тому для мене є близькими роздуми Когелета про це життя і його доцільність. Цінності випливають із відповідей на ці питання.

Його хід думок досить часто повторює мій, коли маю питання про те, який сенс нашого життя та якими цінностями ми маємо жити. Пересічний християнин, який чув чи навіть читав цю книгу, з посмішкою приведе асоціацію про те, що все життя – марнота. Проте багато хто говорить це, не задумуючись про сам зміст чи навіть сенс цих слів.

Раджу і вам познайомитися з книгою Проповідника та спробувати роздумувати разом із автором. Роздумами над цінностями пронизана кожна сторінка книги.

Перше, на що наголошує Когелет: від нас нічого не залежить. Ані тваринний світ, ані рослинний світ, ані рух вітрів… Нічого не залежить від нас. Ані те, що ми прийшли в цей світ, ані те, що ми підемо звідси. Із цим слід змиритися. Я не обрав час народження, не мені обирати і час смерті. Можна, звісно, посперечатися, що якщо вирішиш закінчити життя самогубством, то це буде власним вибором часу смерті. У тому моменті ти можеш передумати, але вже буде пізно. Один чоловік, який колись вчинив спробу самогубства, сказав таку річ: «Коли ти летиш із мосту, то встигаєш моментально пошкодувати та усвідомити, що все в житті ти міг змінити. Окрім одного – ти вже летиш із мосту». Зрештою, я не ставив за мету погратися в казуїстику. Лише направити на роздуми над тими питаннями, які є поставлені. Не потрібно говорити, що я зневірився, і все, мій рух зупинився. Якщо зневіритися в існуванні Бога, то можна піти від протилежного і спробувати уявити життя в світі, де немає Бога і немає релігії? Яким він може бути?

Повернімося до Когелета. Осягаючи мудрість, він так само зрозумів, що вона не є метою життя. Кожен із нас є підвладним часові. Слід вважати на це, але не слід через це впадати в депресію, як робить багато хто. Чи нам відміряно 80 років, чи 40, як я згадував вище, не нам знати час кінця. Але попри цю невідомість потрібно жити кожним днем. Жити, а не існувати. Добре, коли ти в кінці тижня підбиваєш підсумки і розумієш, що багато змарнував і докладаєш зусиль, щоб не повторити помилку в наступному тижні. Гірше, коли ти це розумієш через набагато більший проміжок часу. Наприклад, рік. Або кілька років. Тому слід жити сьогодні. Жити на повну.

Надзвичайно промовистою стала для мене думка о. Андрія Зелінського, який приїжджав до нас у семінарію, що ми маємо жити на повну не лише за себе, але й за хлопця, який не повернувся з фронту. Коли я щось лінуюся робити і згадую її, то це для мене найбільший мотиватор. Когелет теж говорить про те, щоби ми жили та насолоджувалися плодами нашої праці. Однак це також не є метою нашого життя. Її ми шукатимемо далі. Але він надзвичайно високо ставить насолоду плодами своєї праці, нагадуючи, що вони, як і все в цьому світі, походять від Бога. Тобто, все ж таки, навіть працюючи та отримуючи за це винагороду, ми не є стовідсотковою її причиною. Бог дав можливість отримати її. Так, це може бути не аргументом, і можна не поділяти цих поглядів. Але з пісні слів не викинеш.

Ще однією річчю, на яку вказує Когелет, є наше життя в спільноті. Незалежно від того, хочемо ми цього, чи ні. Можна мати сім’ю, а можна і не мати, можна працювати, вчитися – у будь-якому разі ми взаємодіємо зі спільнотою. Це добре і важливо. Адам не міг жити один, і Бог створив йому жінку. Ми народжуємося від інших людей, ми живемо, перебуваючи з людьми. І на єдності з ними наголошує Когелет, говорячи про те, що протистояти утискам без товаришів, значить наражати себе на страждання.

Важлива чеснота, над якою ще розважає Проповідник – мовчання. Це виражається і в багатьох наших приказках. Особливим чином він наголошує на дотриманні свого слова. Особливо це стосується даних Богові обітниць.

Найголовнішою думкою я вважаю те, що смерть зрівняє нас усіх: як віруючих, так і невіруючих. Головне питання буде в тому, що далі. Проповідник не говорить про сенс життя. Багато говориться про цінності, частину з яких я тут навів. А де ж тоді є той сенс? З першого погляду, книга ще більше зневірює нас і є песимістичною, але насправді Когелет залишає це питання відкритим, щоби ми самі могли поміркувати над тим. Багато античних мислителів теж міркували над цим. Більшість доходила до висновку існування Чогось або Когось вищого. Зрештою, ці пошуки дали поштовх для розвитку філософії та інших наук загалом.

Так, все, про що написав Когелет, є марнотою. Але ж все одно все функціонує досконало. Фізичні та природні закони діють як годинник. За однакові виміри часу Земля робить оберт навколо Сонця та навколо своєї осі. Важко заперечити цю ідеальну циклічність. Невже це все було створено людиною? Ставлячи ці запитання, доходжу до висновку, що Бог все ж таки існує. І об’явився Він не інакше, як про це описано у Святому Письмі. Когелет жив ще до Об’явлення Ісуса Христа, але він розумів те, що все функціонує в Ньому і все походить від Нього.

Церква є наслідком і продовженням цього Об’явлення, спільнотою вірних. Вона не тягне силоміць тебе за собою, а лише пропонує. Також не забирає здатність думати й мислити, а навпаки дає тобі всі можливості для самостійних пошуків Христа.

Біблія не є програмним кодом, який заклав у нас Бог і при порушенні якого Він нас «забраковує». Це, в першу чергу, інструкція, яка показує, як з’єднатися з Богом. Також і ми самі маємо робити кроки назустріч Богові. Він не буде тягнути нас силоміць до Себе. Ми не отримаємо швидкого та миттєвого результату, якого і не має бути. Але я твердо впевнений, що ніколи не дійдемо до тієї точки, коли процес пізнання Бога стане статичним. Завжди будемо осягати щось нове і нове. Адже це все одно, що перечитати цілі шафи книг про жіночу психологію, про ідеальні стосунки, про створення сім’ї, але не шукати дівчину, не будувати тих стосунків. Так само, будуючи стосунки з коханою людиною, будемо потребувати динамізму. Стосунки потрібно постійно розвивати та поглиблювати. Якщо в якийсь момент зневіритися чи зупинити цей процес на певному етапі, то вони деградують і занепадуть.

Але на відміну від стосунків формату «хлопець-дівчина», формат «Бог-людина» завжди передбачає те, що Він ніколи тебе не залишить. Навіть у момент зневіри Бог чекає, коли ми вирушимо до Нього знову. І буде чекати стільки, скільки потрібно. Я впевнений, що Він радіє з того, що я в сумнівах, стараюсь шукати правду та віднайти втрачений шлях. Адже Господь, у своїй любові, не вимагає від нас сліпої віри і є завжди відкритим до наших пошуків.

бр. Володимир Литвинчук, ІІ курс

 

33590


більше...

Читайте також: