ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Посмертна слава й процес канонізації святого Йосафата

Посмертна слава й процес канонізації святого Йосафата
27 12:46 2019 0 коментарів 42 переглядів

Святий священомученик Йосафат Кунцевич, Архиєпископ Полоцький, одна із величних постатей цілої Католицької Церкви загалом, та Української Греко-Католицької Церкви зокрема. Він є одним із найкращих прикладів відданості Христові та Його Церкві, за вірність яким була пролита його кров.

До нашого часу дійшла величезна кількість наукових матеріалів, що висвітлюють життя, діяльність і мучеництво святого Йосафата. Бібліографія священомученика містить життєписи, які датуються XVII ст., богослужбові та поетичні твори, проповіді і похвальні промови та інше. З XIX століття появляється історично-наукова бібліографія про Йосафата [3, с. 194-208]. Його життєвий шлях, подвиги та мучеництво описані чи не в усіх підручниках з історії Церкви в Україні.

Мета цієї доповіді: загально описати події після смерті Йосафата, частково висвітлити беатифікаційний та канонізаційний процеси.

Святий Йосафат Кунцевич перейшов у вічність 12 листопада 1623 р. у місті Вітебську. У той день «натовп вдерся до палати і сокирами вбив Йосафата» [2, с. 312]. По-варварськи, криваво познущавшись, Його тіло викинули в річку Двіну. Таке жорстоке вбивство полоцького архиєпископа значно сколихнуло тогочасний церковно-політичний простір. З одного боку, «Папа Урбан VIII зажадав від польського короля негайно покарати вбивць» [1, с. 37], що спричинило репресії православних з боку польського уряду. З іншого боку, те, за що святий Йосафат боровся і чого прагнув, почало частково збуватися. «Багато православних українців осудило цей вчинок та стали переходити на бік уніятів» [5, с. 176]. Опонент Йосафата – Мелетій Смотрицький, що був єпископом полоцьким, висвячений патріархом Теофаном, «зневірився в православ’ї і перейшов на унію» [2, с. 312]. Після цієї приголомшливої події відбувається спроба примирення і об’єдання православних та прихильників Унії. «Пошук замирення і компромісу зводився до одного вищого знаменника – Київського Патріархату, над яким працювали православні і католики, Рутський і Борецький, а згодом – Петро Могила» [4, с. 236]. Таким чином вбивство Йосафата Кунцевича заставило нез’єднаних та прихильників унії замислитися над бодай частковим примиренням, щоб «Русь не нищила Русі» [4, с. 236].

Беатифікаціний процес, який передує процесу канонізації, розпочався через рік після смерті Йосафата і тривав 20 років. Смерть Йосафата Кунцевича «стала сигналом Божих чудес» [3, с. 159]. Існує згадка про дивні світлові знаки над містом, над палатою і над тілом полоцького владики, крім того увагу привертала краса тіла Йосафата, яке було жорстоко змордоване і довший час пролежало у воді [3, с. 160]. Значної уваги заслуговує цікавий факт «навернення майже всіх його вбивників, які перед смертю висповідалися й прийняли католицьку віру; між ними був і головний провідник витебських нез’єдинених – Наум Вовк, міський радник» [3. с. 161]. Про це згадує у енцикліці Ecclesiam Dei, присвяченій 300-літтю мученицької смерті святого Йосафата, Папа Пій ХІ такими словами: «Внаслідок цього мучеництва, майже одразу після нього, велика кількість людей, в тому числі самі убивці святого, повернулися в лоно єдності з Церквою Христовою» [6].

Йосафат по смерті відзначився та прославився як великий чудотворець: чудес було так багато, що «Священна Конгрегація Обрядів зустрілася з трудністю вибрати серед них такі чудеса, які були найбільшими, найпевнішими та найбільш символічними з тих кількасот чудесних знаків, що їх Господь дав при його гробі як вияв свого Божого уподобання в його житті і в його жертві» [3, с. 164]. Серед величезного різноманіття чудес, було обрано п’ять дивовижних оздоровлень, якими були: «прозріння Петра Данковського в Полоцьку (1623), повстання з паралічу полочанки Марини Василівни, видужання з артретизму полоцького підсудка Михайла Тишкевича, виздоровіння з паралічу о. Геннадія Хмельницького та Філіянни Воловичевої-Коссаковської, сестри виленського єпископа» [3, с. 164-165]. Отож, у 1643 році папа Урбан VIIІ проголосив Йосафата блаженним.

У 1861 р., через 218 років після проголошення Йосафата блаженним, його справою зацікавилися ченці з Гроттаферратської васильянської обителі, зокрема о. Теодор Тоскані, і висвітлили цю справу Священній Конгрегації Обрядів [3, с. 174]. Через 2 роки справа Йосафата була представленна папі Пію ІХ Доменіком Бартоліні, секретарем конгрегації [3, с. 174]. І саме у цей час, 1863 року, відбувається січневе повстання – національне повстання поляків проти Російської імперії. Його прихильники та «польські емігранти в західній Європі вважали, що проголошення Йосафата святим зверне увагу на важкі обставини московської окупації Польщі» [7]. З іншого боку, через справу канонізації Йосафата розпочалася хвиля звинувачень Апостольського Престолу у ворожому ставленні до Російської імперії та православ’я [3, с. 174]. Та папа Пій ІХ, незважаючи на ці політичні амбіції обох сторін, не зупиняється, а сміливо продовжує процес. Тоді у 1865 р. московська преса намагається скомпрометувати канонізацію Йосафата, посилаючися на лист Лева Сапіги 1622 року. Відповідь не забарилася: була зібрана група священиків: «о. Контієрі, о. Альфонс Гепен, бенедиктинець та о. Іван Мартинов, єзуїт, які на основі аналізу переписки Сапіга – Кунцевич, вияснили безпідставність і фальшивість закидів, публікуючи свої висновки в паризькім журналі "Ле Монд"» [3, с. 174]. Текст оригінального листа не містив серйозних обвинувачень, а сам переклад листа був зроблений із наміром наклепу [8].

«Канонізація бл. Йосафата відбулася на базі документів беатифікації, бо в бреве Урбана VIII було сказано, що до торжественної канонізації можна доступити коли-небудь» [3, с. 174-175]. «Між проголошенням Йосафата блаженним у 1643 р. і його канонізацією в 1867 р. проминуло 225 літ культу Йосафата, обмеженого в рамках помісної українсько-білоруської Церкви київської митрополії» [3, с. 171]. А вже «29 червня 1867 р., у празник святих Апостолів Петра і Павла, з нагоди 1800-ліття їхнього мучеництва за участю 500 єпископів і незліченних вірних, папа Пій ІХ проголосив Блаженного Йосафата Святим Вселенської Церкви разом з 24 іншими» [7].

Тепер же Йосафат Кунцевич «є не тільки українським, польським, чи білоруським святим, але вселенським святим» [7], справжнім прикладом відданості з’єднання Церкви аж до мученицької смерті.

бр. Юрій Сич, VI курс

Список літератури і джерел:

  1. Архів Української Церкви: Серія 1. Дослідження. Випуск 1. Історія унії на Київщині 1596-1839 років / Видавництво «Свічадо». – Львів, 2011.
  2. Ленцик Василь, Нарис історії Української Церкви / Монастир Свято-Іванівська Лавра / Виддавничий відділ «Свічадо». – Львів, 2003.
  3. Соловій М. та Великий А., Святий Йосафат Кунцевич: його життя і доба / Видавництво оо. Василіян / – Торонто, 1967.
  4. Софрон Мудрий, Нарис історії Церкви в Україні / Видавництво Івано-Франківського теологічно-катехитичного духовного інституту.
  5. Федорів Юрій, Історія Церкви в Україні / Видавництво «Свічадо». – Львів, 2010.
  6. Папа Пій ХІ, енцикліка про св. Йосафата Ecclesiam Dei / Електронний ресурс. Режим доступу: http://unavoce.ru/library/ecclesiam_dei.html
  7. Підручний Порфирій, «Шлях до офіційного проголошення блаженного Йосафата Кунцевича святим. З нагоди 150-ліття канонізації ‒ 1867-2017» / Християнський часопис українців в Італії «До Світла» (квітень-травень 2017) / Електронний ресурс. Режим доступу: http://news.ugcc.ua/articles/shlyah_do_of%D1%96ts%D1%96ynogo_progoloshennya_blazhennogo_yosafata_kuntsevicha_svyatimz_nagodi_150l%D1%96ttya_kanon%D1%96zats%D1%96i__18672017_79843.html 
  8. «Чому був канонізований святий Йосафат Кунцевич?» / За матеріалами be.radiovaticana.va / Електронний ресурс. Режим доступу: https://www.dyhdzvin.org/nasha-vira/apologetika/chomu-buv-kanonizovanij-svyatij-josafat-kuntsevich.html
  9. «Kuntsevych,Yosafat» / Енциклопедія України в Інтернеті / Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkpath=pages%5CK%5CU%5CKuntsevychYosafat.htm
33322


більше...

Читайте також: