ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Місіонерський динамізм у житті Церкви в апостольському повчанні папи Франциска «Радість Євангелія»

Місіонерський динамізм у житті Церкви в апостольському повчанні папи Франциска «Радість Євангелія»
03 11:37 2019 0 коментарів 72 переглядів

Місія Церкви

Аналізуючи стан сучасного християнства, доводиться зауважувати на тенденції ототожнювати Церкву з поняттями, які набрали доволі тривіальний контекст: «храм», «батюшка», «гріхи молодості замолювати», «анафема єретикам», «послуги на знаменні події: хрещення, весілля, похорон», тенденції спаду місійного духу і небажання активної участі в житті громади, байдужості до усвідомлення особистої ідентичності і покликання, а через це й занедбання відповідальності у виконанні цього покликання і обов'язків, які з нього випливають.

За даним дослідження особливостей релігійного і церковно-релігійного самовизначення українських громадян у 2018 році Центром Разумкова[1], у Центральному регіоні:

  • 70 відсотків респондентів вважають себе віруючими,
  • 57,8 % довіряють Церкві,
  • 54,6 вважають,  що питання віри є важливим (на сході, наприклад, цей відсоток опускається нижчу – до 40, 3 %),
  • для 41,2% Церква є моральним авторитетом,

статистика на цьому не зупиняється і далі продовжує вражати,

  • лише 15,5 відсотків вважають, що релігія є важливою у вихованні дітей,
  • 13 % опитаних відвідують Церкву раз на тиждень,
  • Лише 6,7 % регулярно підтримують Церкву матеріально.

В очі одразу впадає колосальна різниця між визнанням себе віруючим та впливом на особисте життя і дієвою підтримкою Церкви.

Причинами такого стану речей можна назвати досі присутні наслідки пострадянського режиму [2], тенденції секуляризації, релятивізму і літеплості[3], поширення індивідуалізму, кризи ідентичності й як наслідок занепаду ревності (пор. EG 78), відсутність джерела енергії та мотивації до християнського життя і тому закритість на наповнення правдивою радістю Євангелія, яка є місійною (пор. EG 1)

Ідеалом християнської спільноти можемо назвати Церкву і християн, які черпають з навчання Христа і живуть Його заповіддю виходити назовні, "аж до кінців землі"[4], щоб "зробити учнями, "[5], проповідувати Царство.

В сучасному світі набувають все більшого поширення питання про саморозвиток та якість життя, про щастя та смак кожної миті.

Папа Франциск відповідає, цитуючи V Генеральну Конференцію Єпископів Латинської Америки: «Життя розвивається, коли передається іншим, і слабне в ізольованості та комфорті. Дійсно, найбільше насолоджуються життям ті, які залишають безпечний берег і з ентузіазмом передають життя іншим»[6].

Папа Франциск зазначає щодо місії:

«Коли Церква закликає до євангелізації, то тільки показує християнам справжній динамізм реалізації особистості: “Тут ми відкриваємо інший суттєвий закон існування: життя розвивається і дозріває в міру того, як дарує себе іншим. Це і є місія”»[7].

Як пише Догматична Конституція про Церкву Lumen Gentium, цитуючи Тому Аквінського:

«Вірні, приєднані до Церкви через таїнство Хрещення, цією печаттю уповноважені до плекання культу християнської релігії; відродившись як діти  Божі,  вони зобов’язані  сповідувати перед людьми віру, яку прийняли від Бога через Церкву»[8]

Місії Церкви у сучасному світі свою увагу приділяє апостольське повчання Святішого Отця Папи Франциска. «Радість Євангелія» - це перше апостольське повчання папи Франциска. Стрижневими ідеями документу є євангелізація і соціальна справедливість. Дивлячись з перспективи папської діяльності, можемо ствердити, що цей документ певною мірою характеризує програму понтифікату.

 Ще в 16 пункті папа вказує на намір цього документу – поділитися своїми побоюваннями стосовно місійного стану та вказати власний погляд на місійне життя Церкви. Упродовж всього документу червоною ниткою проводиться тема реформи місійного життя Церкви, яке можна назвати одним словом – «Навернення».

Адресатами цього документу є миряни, парохіяльні спільноти, клир, єпископи, єпископські конференції, сам папа та Церква загалом[9].

Головною мотивацією до місійного служіння і євангелізації, за словами папи Франциска, є особиста радість зустрічі:

«Запрошую усіх християн, в якому місці чи ситуації вони би не перебували, вже тепер відновити особисту зустріч з Ісусом Христом, або, принаймні, дозволити Йому знайти себе, намагатися робити це щодня і наполегливо. Немає жодних підстав вважати, що когось це не стосується, бо «ніхто не позбавлений радості, принесеної Господом»[10]. Господь не розчарує того, хто ризикує, і якщо він зробить маленький крок назустріч Ісусові, то відкриє, що Господь чекає на нього з відкритими обіймами. Прийшов час сказати Ісусові Христові: «Господи, я дав себе обдурити, тисячі разів утікав від твоєї любові, але тепер стою тут, щоб відновити завіт з Тобою. Ти потрібний мені. Спаси мене знову, Господи, прийми і обніми мене». Якщо ми загублені, то повернення до Нього наповнює нас радістю[11]

Відтак, цю радість особистої зустрічі з Воскреслим можна вповні осягнути в Церкві. Ця радість спонукає всю еклезіальну спільноту до місійного динамізму.

Місіонерський динамізм, як висновується із апостольського повчання папи Франциска - це стан, який характеризує нове радісне натхнення місією, яка є діленням любові до Христа, людей і Євангелія, уприсутнення Царства Божого у світі.  Йому притаманні такі ознаки:

  • Відкритість на Божу креативність, адже кожна правдива євангелізаційна дійсність є завжди новою [12];
  • Визнання першості за Богом, який є «джерелом натхнення», який «першим кличе» [13];
  • Пам’ять, адже Віруюча людина - це, по суті, той, хто пам'ятає [14] ;
  • «Динаміка виходу» і дарування – виходу з власного «я», щоб іти й сіяти ще більше і ще далі, водночас [15] ;
  • Розпізнання шляху, до якого кличе Господь [16] ;
  • Стан Євангельської радості – яка завжди є місійною [17].

Спільнота місіонерів

Церква у своєму покликанні ще з часів апостолів стається спільнотою свідків.

Як стверджує Катехизм УГКЦ:

«Керигма  –  це  звіщання  пасхальної  події  смерті та  воскресіння  Христа,  виявлене  у  свідченні  життя  християнської спільноти. керигма поєднується із закликом увірувати в Ісуса Христа. Віра ж веде до навернення, прийняття Хрещення та готовності йти за Христом: «так вірую і не посоромлюсь, і перед народами віру цю ісповідую, і за ісповідання своє і душу свою покладу»[18].[19]З наведеного, можемо зробити висновки, що вже в самому визначенні керигми, проглядається бінарна синергія понять свідчення (звіщання) та основи самої віри (керигма). Найглибша основа віри вже передбачає потребу свідчення, що дозволяє ствердити максиму, що свідчення (звіщання, мартирія) є необхідною складовою як християнського життя, так і християнської віри.

Хто покликаний бути місіонером? Папа пише:

«Таїнство Хрещення чинить кожного члена Божого Люду учнем-місіонером (див. Мт. 28, 19). Кожний охрещений, незалежно від функцій, які виконує в Церкві, й від рівня релігійної освіти, є активним суб’єктом євангелізації, тому неправильним буде розуміння євангелізації, яку здійснюють кваліфіковані спеціалісти, у той час, як решта вірних – тільки реципієнти їхньої праці. Нова євангелізація повинна залучити до активної участі кожного охрещеного. Це переконання стає закликом до кожного християнина не відкладати обов’язків євангелізації;»[20]

Актуальним у наш час є певна «професіоналізація» дійсності, яка часто переноситься і на Церковну сферу. Чи має майбутній місіонер проходити довгу підготовку?

«Якщо хтось дійсно досвідчив рятівну любов Бога, то не потребує багато часу, щоб приготуватися до проповідування, не мусить чекати, щоб йому прочитали багато лекцій чи дали багато повчань.»[21]

«Кожний християнин є місіонером у тій мірі, в якій зустрівся з любов’ю Бога в Ісусі Христі; не говорімо більше, що ми «учні» і «місіонери», а що ми завжди «учні-місіонери».»[22]

Відповідь папи спонукає до певного переосмислення акцентів, адже тепер критерієм місіонера є не «хороша підготовка», а зустріч із любов’ю Бога в Ісусі Христі. Папа висловлюває новаторське прохання: не розділювати поняття «учнівства» і «місіонерства».

Динамізм місії запалює та веде до Євангелізаційної спільноти, яка в свою чергу:

  • Через свої вчинки входить у щоденне життя інших, зближується з ним аж до упокорення і пригортає людське життя, доторкаючись Христового стражденного тіла в народі. Євангелізатори – «просякнуті запахом овець» [23];
  • Стає готова «здійснювати супровід». Супроводжує людство на всіх його шляхах [24];
  • Завжди турбується про плоди. Господь хоче, щоб євангелізаційна праця була плідною, водночас, євангельський місіонер не впадає в паніку, «коли проривається кукіль», знаходить способи, щоб Слово втілилося в конкретній ситуації і принесло плоди[25];
  • Завжди вміє «святкувати». Відзначає кожну навіть невелику перемогу, кожен крок. Ця радість перетворюється у красу Літургії, яка є, водночас, і прославою євангелізаційної діяльності, і джерелом оновлення[26];
  • Передбачає постійне розрізнення, очищення, реформування та навернення [27];
  • Має усвідомлення того, що «я сам є місія на цій землі, тому я і є на цій землі» – тобто постійне віддання себе з душею в своєму покликанні: медсестри, вчителя, політика.[28]

Виклики місійності і спокуси пасторальних працівників

Попри радість зустрічі з Христом і пізнання своєї ідентичності і покликання у Його Євангелії, місіонери можуть, за думкою папи, піддаватись спокусам і духовним викликам, які перешкоджатимуть реалізації місійного служіння.

Сучасний культурний контекст може, пише папа, як і давати нові цінності так і створювати істотні перешкоди душпастирям. [29]

Одним із фундаментальних викликів, на який вказує папа є виклик відсутності місійної духовності. Резюмуючи думки папи, можна вивести, що цього виклику стосується все, що у сучасному контексті «отруює» життя пасторальних працівників, водночас ослаблюючи їхню відданість справі. Папа включає в мікрорівень цього виклику наступне: 

  1. Надмірна турбота про простір особистої свободи та відпочинку[30];
  2. «Три види зла», які постійно підживлюють одне одного:  наголошений індивідуалізм, криза ідентичності й занепад ревності[31];
  3. Комплекс меншовартості, а як наслідок релятивізація або приховування власної християнської ідентичності[32];
  4. Практичний релятивізм[33].

Папа Франциск, аналізуючи сучасну потребу «приносити сіль і світло світові», вказує на те, що багато вірних бояться брати на себе будь-які зобов’язання у служінні[34]. Чому вірні опираються повній віддачі місії і впадають у паралізуючу нудьгу? [35] Папа виокремлює кілька причин стосовно цього:

  1. Нестримна потреба зберегти простір власної автономії[36];
  2. Нерозуміння дару євангелізації[37];
  3. Погане виконання роботи[38];
  4. Відсутність належної мотивації та духовності[39];
  5. Нездійсненні проекти[40];
  6. Втрата терпеливості[41];
  7. Прив’язання до якихось проектів чи мрій про успіх, виплеканих марнославством[42];
  8. Втрата реального контакту з людьми (як наслідок знеособлення пасторальної праці)[43].

Все це веде до такого часом звичного, проте, від цього не менш небезпечного антропологічного виклику рутини, яка в свою чергу є одним з чинників повільного згасання євангельського вогню.

Окрім цих викликів та спокус папа виокремлює безплідний песимізм, який претендує на підмиття фундаменту нашої віри в християнську перемогу, виклик соціальної комунцікації, спокуси «духовності благополуччя» та «духовності добробуту» без братерських зобов’язань, як наслідок, зведення до егоцентричних пошуків і зрештою духовній світськості[44], «чий скарб» [45]у людській славі та добробуті, отже й серце чиє не віддане повністю Всевишньому.

Висновки

У Апостольському повчанні EG Святіший Отець папа Франциск закликає спільноту місіонерів до євангельського оновлення і протидії вищезгаданим спокусам, маючи за ідеал та ікону Христа-Учителя, Священика і Царя, який об'являв Отця і Царство Боже в радикальній любові аж до хресної смерті.

Христова місія продовжується і сьогодні. Папа відкриває нові горизонти місії, описуючи її сутність, перспективи та онтологічну потребу для Церкви. Христова місія продовжується у радісній зустрічі з Богом і людьми: у зустрічі людини з покликом Божим, у зустрічі грішника зі Святим, який не втомлюється прощати[46], у зустрічі соціально пригніченого з братом у Христі, зрештою у зустрічі вірного місіонера зі своїм Небесним Батьком, Автором, Творцем та ідейним натхненником однієї з найбільш радісних Євангельських дійсностей – місії.

бр. Павло Лоєк

Науковий керівник: Сорока Ольга

Фото: Патріарша катехитична комісія

Список використаних джерел та літератури:

  1. II Ватиканський собор, Догматична Конституція про Церкву Lumen Gentium
  2. Святе Письмо (переклад Хоменка)
  3. Франциск, Апостольське повчання («Радість Євангелія»)
  4. Катехизм УГКЦ «Христос наша Пасха»
  5. Соціологічні дослідження центру Разумкова http://razumkov.org.ua/uploads/article/2018_Religiya.pdf
  6. Лекція Юрія Левади
  7. https://arzamas.academy/materials/273
  8. Стаття «The World's Newest Major Religion: No Religion»:  https://news.nationalgeographic.com/2016/04/160422-atheism-agnostic-secular-nones-rising-religion/


[2] Лекція Юрія Левади  https://arzamas.academy/materials/273

Уривок із лекції, що стосується літеплості як однієї з складових частин пострадянського синдрому

«Здесь последний штрих к картинке, которую я пытаюсь нарисовать: средний наш человек за последние 15 лет, если исключить тех, которые успели только что родиться, кое-что видел. Он видел разные способы жизни и вынес, что лучше жить спокойнее, что лучше остаться не деятельным, а смотрящим.

Все то, о чем думают и спорят на уважаемом сайте “Полит.ру” и других интересных источниках (прим. Автора - Юрій Левада має на увазі актуальні питання соціального та політичного життя країни, тут і далі закликаю читача аплікувати ці риси також і до релігійної байдужості), для массового человека - предмет зрительского интереса. Зрительская политика, зрительская демократия, зрительские перемены. В далеком 89-м году для людей не было более интересного зрелища, чем смотреть за съездом народных депутатов. С тех пор такого зрелища нет, но можно смотреть сериалы или что-нибудь другое. Смотреть за чехардой в правительстве, которая происходит вот уже несколько недель, мало кому интересно, кроме тех, кого это касается лично. Но не больше, чем смотреть. Никакого участия людей в делах общества и страны как не было, так и нет. Причем люди считают, что лет 5-10 назад они как будто участвовали в чем-то больше. По крайней мере, были местные инициативы, хоть какие-то: хоть дворовые, хоть экологические. Сейчас такое впечатление, что все это сильно угасло. Человек остался скучающим зрителем того, что происходит, в том числе того, что ему угрожает. И это наиболее печальная часть итога исследований».

[3]Стаття «The World's Newest Major Religion: No Religion»:  https://news.nationalgeographic.com/2016/04/160422-atheism-agnostic-secular-nones-rising-religion/

«Nones» - використовуєтья в контексті статті як аналог до «нерелігійний-секулярний»

The religiously unaffiliated, called "nones," are growing significantly. They’re the second largest religious group in North America and most of Europe. In the United States, nones make up almost a quarter of the population. In the past decade, U.S. nones have overtaken Catholics, mainline protestants, and all followers of non-Christian faiths.

[4] Пор Пс 71

[5] Пор Мт 28, 19

[6]V Генеральна Конференція Єпископів Латинської Америки і Карибів, Documento de Aparecida (29 червня 2007), 360.

[7] EG 10

[8] LG 11

[9] Пор. EG 25-32

[10]Павло VI, Апостольська Адгортація Gaudete in Domino (9 травня 1975), 22: AAS 67 (1975), 297

[11]  EG 3

[12] Пор EG 11

[13] Пор EG 12

[14] Пор EG 13

[15] Пор EG 20

[16] Пор EG 20

[17] Пор EG 21

[18] Іларіон, митрополит київський, Ісповідання віри

[19] Катехизм УГКЦ 53

[20] EG 120

[21] Там же

[22] Там же

[23] Пор EG 24

[24] Пор там же

[25] Пор там же

[26] Пор там же

[27] Пор EG 27-32

[28] Пор EG 273

[29] Пор EG 73

[30] Пор EG 78

[31] Пор EG 78

[32] Пор EG 79

[33] EG 80

[34] Пор EG 81

[35] Пор там же

[36] Там же

[37] Пор EG 81

[38] Пор EG 82

[39] Пор там же

[40] Пор там же

[41] Пор там же

[42] Пор там же

[43] Пор там же

[44] Пор EG 93

[45] Пор Мт 6, 21

[46] Пор EG 3

32913


більше...

Читайте також: