ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

«Бути при Ісусі» як необхідна умова місійності (Мр. 3,13-19)

«Бути при Ісусі» як необхідна умова місійності (Мр. 3,13-19)
Грудень 22 11:34 2018 0 коментарів 180 переглядів

Доволі часто у християнському колі можна почути заклик до активного проголошення Євангелія у цьому секуляризованому світі. Власне, таке завдання дав Ісус Христос своїм учням перед своїм вознесінням: «Ідіть, отже, і зробіть учнями усі народи» (Мт. 28,19). І, справді, Церква покликана до місійної діяльності. Однак, яким чином вона може бути ефективною? Уривок із Євангелії від Марка про покликання апостолів (Мр. 3,13-19) звертає увагу читача на 2 завдання учнів Христа, які між собою нерозривно пов’язані. Власне перше завдання «бути з Ісусом» готує апостолів до другого «йти на проповідь». І це перше завдання та його важливість я хочу розглянути у цій роботі.  

«Потім вийшов на гору й покликав тих, що їх сам хотів, і вони підійшли до нього» (Мр. 3,13). «Попередні події розгортались біля озера, де Ісус навчав, зціляв хворих і виганяв демонів (див. Мр. 3,7-12). А тепер Ісус сходить на гору, що позначає місце Його сопричастя з Богом – місце на височині над буденною діяльністю»[1]. Цей вірш також закликає нас виходити з буднів нашого служіння, навчання, різних справ на гору для зустрічі із люблячим Богом, який завжди промовляє до нас. Євангелист Лука посилює цей аспект: «Тими днями він вийшов на гору молитись і провів усю ніч на молитві до Бога. А як настав день, покликав своїх учнів і вибрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами» (Лк. 6,12-13). «Покликання учнів відбувається під час молитви. Так покликання дванадцятьох набуває найглибшого богословського значення, що виходить за межі суто функціонального: їхнє покликання походить із діалогу Сина з Отцем і в ньому вкорінене. Звідси й слід розуміти й Ісусові слова «Просіть Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (Мт. 9,38). Робітників на Божі жнива не можна шукати як працедавець шукає собі людей; їх завжди треба вимолювати в Бога і давати Йому самому вибирати їх на це служіння. Цей богословський характер ще підсилюється у Євангелії від Марка: «Він покликав тих, що їх сам хотів» (Мр.3,13). Неможливо самому стати учнем – це привілей вибрання Богом[2]. Вийти з натовпу до Ісуса (пор. Мр. 3,13) і стати його апостолом є відповіддю учнів і, водночас, їхньою вільною волею. Так і сьогодні Ісус кличе нас стати його посланцями у світі, але залишає нам вибір прийняти чи відкинути Його запрошення.     

Далі євангеліст Марко пише: «І він призначив дванадцятьох, щоб були при ньому, та щоб їх посилати із проповіддю» (Мр. 3,14). Цей вірш говорить про два завдання апостолів: 1) бути при Ісусі; 2) йти з проповіддю. Власне саме слово «апостол», яке походить від грецького «αποστελλω», означає посланець і говорить про двовекторність місії дванадцяти: бути посланим до Ісуса і від Ісуса. Вираз «бути при (гр. μετά - при, з) Ньому» у Марка є практично синонімом до визначення бути учнем Христа і вжито 12 разів у його Євангелії (Мр. 2,19; 3,7; 4,36; 5,18.40; 8,10; 9,8, 11,11; 14,17.67; 15,41)[3]. Наприклад, Ісус не дозволяє колишньому біснуватому, якого Він зцілив, бути з Ним (Мр. 5,18). Коли Ісус йшов, щоб воскресити дочку Яїра, то відсторонив усіх, окрім батьків дівчини та тих, щоб були з ним (Мр. 5,40). Коли ж Ісуса заарештували, то в дворі первосвященика звинувачення на адресу Петра звучало так: «І цей з ним був!» (Мр. 15,67; Лк. 22,56.58-59), бо учня впізнають за його перебуванням з учителем.  

Апостоли повинні бути з Ним, щоб пізнати ким Він насправді є. Вони повинні також зрозуміти і жити Його навчанням, спостерігати за Його поставою щодо храму, Закону, різних груп населення, особливо тих, що є найбільш зневаженими та відкиненими. Євангелист не дарма ставить це завдання на перше місце, адже без буття при джерелі, яким є Ісус, не може бути ніякої місії, адже «чим серце повне, те й уста промовляють» (Лк 6,45). Втім, дванадцять були вислані Ісусом лише у 6-ій главі Євангелії від Марка (Мр. 6,7)[4]. Це знову ж таки свідчить про першочергову необхідність перебування апостолів з Ісусом, а лише потім послаництва на місію.

Апостоли мусять перейти від зовнішнього до внутрішнього сопричастя з Ісусом, щоб стати Його посланцями. Їхнім завданням є відтворити присутність Ісуса. Їхнє життя і проповідь повинні безперервно говорити про Нього: бути знаком Його присутності, очевидним для людей[5]. Апостоли повинні стати авторитетними свідками Христа. Тому особа, яка має зайняти місце Юди серед апостолів, повинна бути не лише очевидцем воскресіння, але також повинна була бути з Ісусом під час Його публічного служіння «коли Господь Ісус жив з нами» (див. Ді. 1,21-22). Отож, їхнє перебування з Ісусом потрібне не тільки заради місії під час служіння Ісуса, але значно більше задля їхньої місії після воскресіння Христа[6].   

Бути з Ісусом означає бути у спільноті з іншими учнями. Бути апостолом включає в себе не тільки слухання проповідей Христа, але також зустріч і життя з іншими, які слухають ті ж проповіді і відповідають на них своїм життям[7]. Сам перелік імен, який подає євангелист Марко (Мр. 3,16-19) показує на неоднорідність спільноти апостолів. Серед них були  рибалки; особи, які через свою професію були відкинені суспільством (митник Леві-Матей); зилот Симон, релігійний повстанець, радикально вороже налаштований до римської влади; Андрій та Филип, які мали імена грецького походження. За своїми поглядами, за способом мислення про конкретні засоби спасіння – це були цілком різні люди. Тому можна уявити як складно їм було вживатись разом, яку напруженість при цьому їм потрібно було витримати, щоб, врешті, стати однією спільнотою, у якій панує любов і прийняття[8].      

Папа Венедикт XVI слушно пише: «Спільне життя і місія, на перший погляд, ніби то заперечують одне одного, але є нерозривними. Апостоли мусять вчитись бути з Ним так, щоб бути навіть тоді, коли дійдуть з Ним до краю землі. Спільність життя з Ним містить у собі динаміку місії, адже ціле Ісусове буття є місією»[9].          

Згідно з цим уривком виникає запитання: «Навіщо вони послані»? – «щоб їх посилати із проповіддю; і дав їм владу виганяти бісів» (Мр. 3,14-15). Євангелист Матей розкриває нам зміст проповіді дещо детальніше: «Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч» (Мт.10,1). Перше доручення – це проповідь: дарувати людям Ісусову благовість про Царство Боже. Проповідуючи, апостоли ведуть до зустрічі з Христом[10]. І тут постає запитання до нас, сучасних християн: чи можемо ми привести людей до пізнання воскреслого Христа, якщо ми не пізнали Його або припинили пізнавати Його? Також, роздумуючи над цим уривком із Марка, дуже слушним виглядає досить тривала формація майбутніх священиків у Католицькій Церкві. У майбутньому вони будуть активно проповідувати Христа та служити людям. Однак час навчання у семінарії є часом сидіння у ногах Господа та слухання Його слова (пор. Лк. 10,39). Близькість з Ісусом, яка живиться насамперед молитвою і послідовністю життя, готує до місії. Якщо ми були з Ісусом, то можемо зробити так, щоб Його знали інші, передати радість зустрічі із Ним, показати, як наше життя змінилося на краще. Тоді ми будемо для інших людей мостами єдності з Христом[11].

Через те, що світ опанований силами зла, проповідування апостолів є водночас боротьбою з цими силами. Слідом за покликанням перших учнів (Мр. 1,16-20) слідує конфронтація Ісуса із демонами (Мр. 1,21-28 оздоровлення біснуватого). Після покликання 12 апостолів на горі (Мр.3,13-17) про Ісуса кажуть, що Він збожеволів та звинувачують у тому, що Він виганяє бісів силою сатани (Мр.3,20-30). А після місії дванадцяти у Мр. 6,7-13 йде розповідь про вбивство Йоана Хрестителя (Мр. 6,17-29). Отож, як зауважує Дж. Донах’ю: «бути учнем Ісуса включає в себе конфронтацію з силами зла, нерозуміння і навіть може призвести до втрати життя»[12].  

У Євангелії від Луки після того, як 72 учні Христа повертаються із успішної місії та радіють, що і біси їм корились, Ісус відповідає їм: «Я бачив сатану, що наче блискавка падав з неба» (Лк.10,18). Успішність проповіді апостолів призводить до поширення Царства Божого і водночас звільнення людей від влади сатани, князя цього світу. Про боротьбу християн проти нечистих духів, а не проти людини, пише апостол Павло у посланні до Ефесян: «Кріпіться в Господі та в могутності його сили. Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах» (Еф. 6,10-12). Вигнання бісів і зцілення є «знаками», що вказують на самого Бога та хочуть спонукати людину прямувати до Бога. Лише єднання з Ним може бути справжнім процесом зцілення людини[13].

Отож, покликання бути апостолом випливає із молитви Ісуса, Його діалогу з Отцем. Ісус кличе кого хоче, тому стати Його учнем – привілей обрання Богом. Євангелист Марко говорить нам про два завдання учня Ісуса: 1) бути при Ньому; 2) йти з проповіддю до людей. Першочерговим є завдання перебувати із Ісусом. Воно є синонімом до слова учень у Євангелії від Марка. Учні повинні бути при Ісусі, щоб пізнати ким Він насправді є, стати свідками Його життя і воскресіння. Лише після цього учні можуть стати справжніми посланцями Ісуса у світі. Своєю чергою, ми, сучасні християни, як і апостоли, можемо привести людей до пізнання воскреслого Христа тоді, коли самі пізнаємо Його і продовжимо бути з Ним у нашій щоденній молитві. Без цього наша активна діяльність назовні може стати подібною до діяльності благодійної діяльності. Отож, наше «бути з Ісусом» є необхідною умовою вдалої місійності, тобто приведенні людей до зустрічі з Господом Ісусом. 

бр. Ярослав Кузишин, IV курс

  

СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

  1. Йосиф Рацінґер (Венедикт XVI), Ісус з Назарету. Від хрещення в Йордані до Переображення, Жовква: Місіонер 2012.
  2. Джорджіо Дзевіні, П’єр Джордано Кабра (ред.), LectioDivina для щоденного читання: Євангеліє від Марка, Львів: Свічадо 2016.
  3. Сharles E. B. Cranfield, The Gospel according to saint Mark, Cambridge: Cambridge University Press 2010.
  4. Edward J. Mally, SJ, The Gospel according to Mark,Raymond E. Brown та ін. (ред.), The Jerome Biblical commentary - two volumes, New Jersey: Prentice-Hall 1968, 21-61.
  5. John R. Donahue, SJ, Thetheology and setting of discipleship in the Gospel of Mark, Milwaukee: Marquette University Press 1983.

 



[1] Й. Рацінґер (Венедикт XVI), Ісус з Назарету. Від хрещення в Йордані до Переображення, Жовква: Місіонер 2012, 180.

[2] Й. Рацінґер (Венедикт XVI), Ісус з Назарету. Від хрещення в Йордані до Переображення, 180.

[3] E. J. Mally, SJ, The Gospel according to Mark, Raymond E. Brown та ін. (ред.), The Jerome Biblical commentary - two volumes, New Jersey: Prentice-Hall 1968, 28.

[4] С. E. B. Cranfield, The Gospel according to saint Mark, Cambridge: Cambridge University Press 2010, 128.

[5] Дж. Дзевіні, П. Дж. Кабра (ред.), Lectio Divina для щоденного читання: Євангеліє від Марка, Львів: Свічадо 2016, 98.

[6] С. E. B. Cranfield, The Gospel according to saint Mark, 128.

[7] J. R. Donahue, SJ, The theology and setting of discipleship in the Gospel of Mark,Milwaukee: Marquette University Press 1983, 19.

[8] Й. Рацінґер (Венедикт XVI), Ісус з Назарету. Від хрещення в Йордані до Переображення, 188.

[9] Й. Рацінґер (Венедикт XVI), Ісус з Назарету. Від хрещення в Йордані до Переображення, 182.

[10] Й. Рацінґер (Венедикт XVI), Ісус з Назарету. Від хрещення в Йордані до Переображення, 182-83.

[11] Дж. Дзевіні, П. Дж. Кабра (ред.), Lectio Divina для щоденного читання: Євангеліє від Марка, 96.

[12] J. R. Donahue, SJ, The theology and setting of discipleship in the Gospel of Mark, 21.

[13] Й. Рацінґер (Венедикт XVI), Ісус з Назарету. Від хрещення в Йордані до Переображення, 186.

32546


більше...

Читайте також: