ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Історія семінарії

Між’єпархіальна Київська духовна семінарія трьох святих великих Архиєреїв Василія Великого, Григорія Богослова, Йоана Золотоустого, заснована згідно декрету Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, Блаженнішого Любомира (Гузара), від 3 червня 2010 року.

«У Східних областях зголошуються кандидати, і є потреба, щоб вони були ближче до дому, ближче до того середовища, в якому вони будуть працювати. Чому Церква заохочує, щоб кожна єпархія мала свою семінарію? В той спосіб виховуються студенти, які виходять із тої спільноти, в якій вони будуть служити і це в’яже майбутніх священнослужителів із тим середовищем, в якому вони будуть працювати. А з іншого боку — єпархія, загальна спільнота, призвичаюється до своїх майбутніх душпастирів. Ми беремо до уваги нашу дійсність і розпочинаємо спільними силами між’єпархіальну семінарію».

Блаженніший Любомир (Гузар).

 

Рішення про створення даного навчального-виховного закладу у Києві було ухвалено за результатами спільного засідання за участі Глави Церкви Блаженнішого Любомира та майбутніх співзасновників: Владики Степана (Менька), Екзарха Донецько-Харківського, Владики Василя (Івасюка), Екзарха Одесько-Кримського та Владики Йосафата (Говери), Екзарха Луцького, яке відбулося 27 травня 2010 у Києві-Княжичах. І вже 19 вересня того ж року, Блаженніший Любомир торжественно освятив приміщення Київської Трьохсвятительської духовної семінарії. Перший набір студентів налічував 13 осіб.

Місією семінарії є підготовка священнослужителів для північно-центральних, східних та південних теренів України. Відповідальним та опікуном семінарії безпосередньо являється Його Блаженство, Архиєпископ Київський Святослав (Шевчук), Предстоятель УГКЦ.

 

«Христовий священик — це той, хто щедро ділиться собою. Як і Христос, священик віддає людям не лише те, що має: час, знання,сили та добробут(власний чи своєї родини). Він вповні віддається людям, як слуга, який силою Святого Духа у Таїнстві Священства, відкриває людину до Христа та через нього єднає з Отцем, Джерелом вічного життя».

Блаженніший Патріярх СВЯТОСЛАВ.

 

Київська Трьохсвятительська духовна семінарія — це вищий навчально-формаційний заклад Української Греко-Католицької Церкви, який діє із благословення Київського Архиєпископа УГКЦ, метою якого є формування кандидатів до священнослужіння з отриманням філософсько-богословської освіти. В Семінарії її вихованці шукають відповіді богословського та світоглядного характеру на запитання, котрі виникають в процесі навчання та пізнання їхнього покликання, а також готуються до священичого стану відповідно до потреб УГКЦ через духовну формацію, богословську освіту і пасторальну практику.

Попри всі труднощі, яких зазнала Унійна Церква на Київщині, Господь, незважаючи на минуле, приготував греко-католикам Великої України зовсім непередбачуване та відважне майбутнє.

З червня 2010 року Божого згідно з декретом Верховного Архиєпископа Києво-Галицького та Архиєпископа Київського Любомира Гузара, було відновлено Київську духовну семінарію. Небесними покровителями обрано трьох святителів: Василія Великого, Григорія Богослова і Йоана Золотоустого.

19 вересня 2010 р. Б. Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Любомир у співслужінні з єпископом-помічником Київським Йосифом (Міляном), екзархами Донецько-Харківським Степаном (Меньком), Одесько-Кримським Василем (Івасюком), Луцьким Йосафатом (Говерою) та з владикою Богданом (Дзюрахом), секретарем Синоду Єпископів, урочисто освятили приміщення Київської Трьохсвятительської духовної семінарії, тим самим офіційно благословили початок навчання і формації в її стінах перших 10 семінаристів і працю настоятелів: ректора о. Петра Жука, отця-префекта Олега Олексу та духівника о. Віталія Марцинюка. 

У кого виникла ідея відродження семінарії?

Отець-ректор Петро Жук розповідає про батька нашої семінарії та про своє перше знайомство із цією ідеєю:

«Сама ідея відродження семінарії народилася в Блаженнішого Любомира, так як пізніше вже Блаженіший розповідав нам, що це була його давня мрія! Що Він багато років, бувши Главою Церкви мріяв, що в Києві буде заснована духовна семінарія.

Власне, завжди Блаженніший нагадував, що він не знав, якою вона має бути, але переконання про те, що вона має бути – було його сталою думкою.  Першими з ким Блаженніший обговорював намір щодо створення семінарії та співпрацював постійно були владики Богдан (Дзюрах) і Йосиф (Мілян).

Я (ректор прим.) про семінарію і її створення довідався дуже просто: в один із понеділків зранку зателефонував владика Богдан і спитав, як швидко можу приїхати до Княжич до Блаженнішого Любомира на зустріч. Я зібрався, а тоді служив у Вишгороді, приїхав до Княжич, дорогою зателефонував до сестри Луїзи. Думав, що Блаженніший нас збирає як голів різних комісій: я тоді очолював катехитичну комісію.

Сестра Луїза, наче передчуваючи, казала: «Отже щось дуже важливе, якщо Блаженіший кличе на окрему зустріч». Коли я прибув до дому Блаженнішого, за мною приїхав о. Віталій Марцинюк, це ще раз переконало, що це, напевно, по питаннях комісійних, тому що отець очолював молодіжну комісію. Тоді прийшов владика Богдан, приїхав владика Йосиф і Блаженніший дуже спокійно, виразно, чітко окреслив, що в нього є бажання відновити в Києві духовну семінарію, і тоді: «Ви, отче Петре, будете ректором, Ви, отче Віталію – духівником, а Ви, отче Олеже (Олекса прим.) – вказавши на свого секретаря – будете префектом цієї семінарії». Ми були шокованими, тому що ніколи не чули навіть про якісь задуми. Тоді Блаженніший пояснив, що це була його давня мрія. Вона мотивована тим, що ті брати, які походять з теренів центральної, східної, південної України мають повне право виховуватись у тому осередку, на тій ментальній території, де народилося їхнє покликання, там воно має дозрівати.

Тому пізніше Блаженніший Любомир порівнював семінарію до дитячої кімнати. Він казав, що Київська архиєпархія, Київська митрополія має мати свою семінарію, бо вона немов би родина без дитячої кімнати, без дітей. Вдале порівняння, яке вказувало на сутність потреби: відповісти на покликання і дати можливість реалізувати його тим братам, які походять з теренів центральних, східних, південних. А також дати час адаптації тим братам, які прийшли із західної України для розуміння особливостей тих теренів, де буде реалізовуватись їхнє майбутнє священство.

Важливо згадати, що Блаженніший, розповідаючи про цю свою мрію, розказав таку історію, що він колись ще молодим, мандруючи Грецією, був у семінарії, яка була посвячена трьом святителям. І вже тоді Блаженніший мав на думці посвятити відновлену нашу семінарію трьом святителям: Василію Великому, Григорію Богослову та Йоану Золотоустому».  

Чи погодились священики взятись за таку важку й непевну справу як відновлення, а в більшості це створення «ex nihilo» духовної семінарії? Скільки часу вони мали на роздуми? На що запропонував подивитись їм у час роздумів, світлої пам’яті Блаженніший Любомир?

«У перший день нашої зустрічі, на якій був присутній Блаженніший, він сповістив нам про ідею заснування семінарії, також там був присутній владика Йосиф (Мілян), владика Богдан (Дзюрах) та три священики: отець Олег Олекса, отець Віталій Марцинюк та я (о. Петро Жук). Блаженніший після сповіщення і пояснення, що він бажає, сказав нам: «Даю вам час на роздуми й прошу вас прогулятися до кінця вулиці», тоді ще так званого провулку Боженка, наприкінці якого стояв дім, про який Блаженніший довідався, що він продається. Він казав, що маєте час прогулятися вулицею, обдумати вашу відповідь, подивитися на цей будинок на провулку Боженка 20, повернутися і дати відповідь. Так ми вперше поглянули на будинок, який зараз є частиною семінарійного комплексу, котрий мав послужити першим приміщенням для духовної семінарії.

Кошти на придбання цього будинку (це був перший будинок – прим.) Блаженніший назбирав ще задовго до відновлення нашої семінарії, тому певну суму на початок існування та купівлю будинку Блаженніший вже мав приготовленими. Після того, як ми сказали свої відповіді Блаженнішому, він зрозумів, що ми візьмемось за цю справу. Наступним важливим етапом була, власне, купівля будинку під семінарію».

Семінарія без студентів – це лише будівля. Чи можливо, щоб лише влітку заснована семінарія вже з вересня почала своє функціонування? Як майбутні студенти довідувались про відновлену, але ще маловідому, Київську семінарію? Де складали вступні іспити майбутні священики та студенти Римських університетів?

Ми продовжуємо відповідати на ці питання разом із ректором Київської духовної семінарії протоієреєм Петром Жуком:

«Коли Блаженніший говорив про початок існування семінарії (це було влітку) нам здавалося, що для початку і реалізації, розпрацювання програм, проведення вступної кампанії буде потрібно щонайменше рік. Дуже швидко ми довідалися, що вже у вересні Блаженніший хотів, щоби ми почали навчання. На цей момент ми говорили, що це є абсолютно неможливо. Тобто ми ще не маємо купленого будинку, ми не маємо викладачів, і, можливо, найтяжчим викликом було знайти покликання до семінарії, яка ще не була готова, навіть не мала якогось окреслення, адреси. Тому ми просили Блаженнішого Любомира, що якщо неможливо це відкласти і дати нам річний час, щоби все це підготувати, то бодай, щоби ми починали навчання не у вересні, а у жовтні, а відтак літом допрацювали цей втрачений місяць. І тоді Блаженніший погодився, і перше, над чим ми почали працювати – це оголосили вступну кампанію до семінарії. У цьому, власне, нам допомогли місцеві парохи і Київської архиєпархії і нашої митрополії (Київська прим.), які сповіщали про покликання на їхніх парохіях і скеровували абітурієнтів до нашої семінарії.

Цікавим фактом, що ці перші, перший десяток братів, які поступали до семінарії, складали вступні іспити в катехитичному центрі Київської архиєпархії. Бо ми ще не мали оформлену купівлю власного будинку, тобто фактично вони вступали до семінарії тільки задекларованої.

Тому ми називали їх найсміливішими, бо вони вступали в навчальний заклад, котрий навіть не мав ще власного приміщення.

Ці найсміливіші брати стали першим випуском КТДС – випуском 2016 року. Четверо братів, котрі навчались на цьому курсі, вже є рукоположені у священство, ще четверо зараз здобувають освіту в Римі у різних університетах, інші троє активно долучаються до життя нашої Церкви. Щиро просимо про молитву за них та за всіх студентів КТДС».

Перші виклики для Київської семінарії

Період, який настав після моменту проголошення про відновлення семінарії на Лівобережжі  – був часом викликів. Насамперед – купівля будинку, а водночас створення навчальної програми, розпорядку денного та написання внутрішнього уставу семінарії.

Отець Петро Жук пригадує, що Блаженніший Любомир попросив, щоб настоятелі майбутньої Київської семінарії (о. Петро Жук, о. Олег Олекса та о. Віталій Марценюк) здійснили поїздку і відвідали всі семінарії в Україні, і скористалися найкращим з їхнього досвіду. «Ми таку поїздку здійснили. Ми відвідали Львівську, Дрогобицьку, Тернопільську та Івано-Франківську семінарії. Повернувшись з поїздки, яка тривала певний час, ми почали укладати наші внутрішні устави і правила – користались із досвіду наших семінарій на західній Україні, а також вносили певні зміни».

«Я пам’ятаю, що викликом було упорядкувати правила і улагоднити їх з усіма нашими єпископами, які мали право голосу як співзасновники семінарії. Це були довгі дискусії. Голосували за кожний пункт внутрішнього уставу».

Паралельним викликом була державна реєстрація семінарії як навчального закладу. Після купівлі будинку (звичайного будинку для однієї родини) треба було його прилаштувати для потреб навчального процесу. Для всього бракувало місця. Крім того, семінарія є на віддалі від Києва – це було викликом для викладачів.

«Пам'ятаю, що після вступної кампанії ми з отцем Олегом удвох готували семінарію за день до приїзду студентів. Ми розставляли три ліжка в одній із кімнат, де мали мешкати студенти. Ми називали це «грою в тетріс», бо не могли їх ніяк помісти. Врешті пізно вночі ми завершили».

А вранці вже були перші студенти...

Упродовж першого року навчання, зі слів ректора отця Петра Жука, найважчим було довести та показати життєздатність цієї семінарії, цієї спільноти, її актуальність та її потребу.

«Попри велику підтримку Блаженнішого Любомира і владик ми стикалися з великими викликами. Часто в нашу сторону лунало: «А навіщо нам ще одна семінарія, коли можемо приготувати всі священичі кадри на Західній Україні й просто привозити їх сюди готовими?». Це був найбільший виклик. Тоді нам не йшлося про іншість нашої спільноти, чи навіть її самобутність – йшлося про таку глибоку потребу як життєздатність».

«Зараз дуже багато з тих, хто був досить скептично налаштований і хто творив цей виклик, сьогодні говорять про колосальну потребу семінарії тут, в Києві та на теренах Великої України. Ми щасливі, що сповнюємо наше покликання».

Завершивши перший рік навчання та подякувавши за нього Богові, наша спільнота довідалася про те, що Блаженніший Любомир зрезигнував з уряду. Це був час виклику для нашої спільноти. Питання «А що далі?» ще ніколи так гостро не нагадувало про себе. Отець Петро пригадує: «Це був час виклику: ідеї щодо нашої семінарії були різними. Блаженніший Любомир бачив її як початок дороги до священства: брати після завершення перших років мали переходити у великі семінарії у Західній Україні, допоки ми не розбудуємо приміщення з відповідними умовами. Коли Господь Бог подарував служіння Глави УГКЦ Блаженнішому Святославові, в його особі ми отримали колосальну підтримку. Блаженніший був багаторічним ректором Львівської духовної семінарії, її викладачем, він дуже добре знав семінарійне життя. Вже з перших кроків служіння Патріарх організував зустріч-розмову не тільки з ректоратом, але з кожним студентом, який тоді навчався. Я (о. Петро Жук прим.) пам’ятаю резолюцію Блаженнішого після цієї зустрічі: якщо ми не зробимо все, щоби студенти навчалися далі тут – ми їх втратимо.

Ми завдячуємо Блаженнішому Патріарху Святославу, що він довірив і повірив у нашу спільноту і благословив на продовження і на діяльність повного шестирічного навчання в семінарії у Княжичах».